Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
П. Болбочан пояснював, що відводить Запорізький корпус в резерв, «бо він є нездатний до бою і треба не менш, як цілий місяць, аби корпус привести в бойову готовність». Одночасно він просить Є. Коновальця повідомити йому про ситуацію в Києві і нагадує, що військовий міністр О. Греків погодився повернути його на посаду командира Запорізького корпусу (Док. № 5), увільнивши від командування Лівобережним фронтом.
Відчувається гірке розчарування П. Болбочана діями провідників УНР, а також безмежна втома від боротьби не лише на фронті, але й з партійними та урядовими чиновниками, які виявляли все більше байдужості до ситуації на фронті і повну неспроможність до конкретних дій для захисту України. Разом з тим, П. Болбочан ніколи не виступав проти українського уряду. Як дисциплінований і відповідальний командир, він виконував усі накази головного командування армії. Проте він відверто критикував непослідовну, суперечливу політику проводу та його міністрів, чим викликав незадоволення останніх та налаштовував їх проти себе.
Перший арешт
Відчуваючи недовіру з боку уряду й особисто С. Петлюри, а також не маючи докладної інформації про ситуацію в столиці, П. Болбочан сприяє від’їзду до Києва делегації українських громадських діячів Полтави. Це була остання спроба полковника вплинути на ситуацію на фронті та одержати реальну військову допомогу. Як згадував В. Андрієвський, разом з ним до столиці УНР з Полтави прибули губернський комісар П. Чижевський та голова губернського земства М. Токаревський. Вони мали переконати Головного отамана у правдивості інформації, яку надсилає йому П. Болбочан та вочевидь запевнити, що на Лівобережному фронті йдуть бої не з червоними «повстанськими бандами», а з регулярними частинами «більшовицького війська» 163.
Розуміючи, що проти нього ведеться відверта наклепницька кампанія, П. Болбочан марно намагається за допомогою цієї делегації «засвідчити про лихий стан на фронті» особисто Головному отаману С. Петлюрі та підтвердити свою вірність Директорії. Делегації так і не вдалося досягнути мети, оскільки саме в ці дні реалізувався сценарій подальшої дискредитації полковника.
Це завдання, зокрема, мав виконати сотник О. Волох, який командував Богданівським полком на Лівобережному фронті у складі Запорізького корпусу. Одержавши призначення до Запорізького корпусу, він прагнув усіляко скомпрометувати П. Болбочана, не приховуючи своїх намірів обійняти командування корпусом. Розраховуючи на товариські стосунки з Головним отаманом, з яким у січні 1918 р. він формував Гайдамацький кіш Слобідської України, та на тісні контакти в партійному середовищі, О. Волох використовує протиріччя між П. Болбочаном та проводом Директорії й поширює провокаційні чутки про полковника. До нього долучились також «ображені» П. Болбочаном члени Шинкарівського ревкому та інших подібних організацій, які за будь-що бажали бачити Україну в обіймах більшовицької Росії. Посилаючись на спогади сотника Запорізького корпусу І. Барила, Я. Штендера у своїй праці «Засуджений до розстрілу» зазначає, що П. Болбочан усвідомлював руйнівну суть дій О. Волоха та його оточення. Військова спецслужба штабу Лівобережного фронту й Запорізького корпусу знала про співпрацю О. Волоха з більшовиками. П. Болбочан доповідав про це Директорії та особисто С. Петлюрі і вичікував відповідного моменту для арешту отамана 164.
Однак О. Волох, використавши зручну для нього ситуацію, 22 січня 1919 р. самовільно віддав наказ заарештувати П. Болбочана. О 5-й годині ранку 22 січня полковника було заарештовано курінним 3-го пішого Гайдамацького полку Волощенком. Одночасно був заарештований начальник штабу Лівобережного фронту полковник Гайденрайх та тимчасово виконувач обов’язків командувача Запорізького корпусу полковник Селіванський (Док. № 10).
Зусиллями О. Волоха військовому командуванню УНР справа була представлена так, щоб навіть у державних та військових провідників не виникало сумніву в «зраді» П. Болбочана. Дехто з них, зокрема Б. Мартос, навіть стверджували, що його було заарештовано за наказом республіканського уряду. М. Стахів, у свою чергу, намагаючись виправдати дії Головного отамана, у праці «Україна в добі Директорії УНР» наводить текст телеграми О. Волоха до С. Петлюри, яка спростовує це твердження. «Сучасне становище примусило мене заарештувати отамана Болбочана з його штабом і вступити в тимчасове керування Запорізьким корпусом, — писав О. Волох. — Арешт був зроблений у зв’язку з невдачами під Полтавою, а також недовір’ям запорізьких військ до нього за орієнтацію на Дон…» 165.