Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Перебіг подій, пов’язаних з арештом полковника Болбочана та членів його штабу, за спогадами очевидців детально реконструював Я. Штендера у своїй монографії. Зокрема, він спирається на опубліковані ним свідчення полковника І. Дубового — командира полку ім. І. Мазепи Запорізького корпусу, який був заарештований разом із П. Болбочаном, — та спогади сотника І. Барила, опубліковані в 1971 р. в часопису «Батьківщина» (Торонто). Згідно з цією інформацією разом з П. Болбочаном були заарештовані всі старшини, які в той момент перебували разом із полковником у його вагоні, у т. ч. його особистий ад’ютант І. Корж. Завдяки заходам І. Дубового полк ім. І. Мазепи, що 23 січня прибув до Кременчука, дізнався про арешт. «Негайно була відправлена делегація до Волоха на чолі зі сот. Авраменком, — свідчив І. Дубовий. — Сот. Авраменко запропонував Волоху звільнити мене негайно, бо в полку неспокій, просто Мазепинці готові до бою… За яких півгодини я був звільнений і запрошений до вагону Волоха» 166. Там-таки І. Дубовий став свідком переговорів отамана з С. Петлюрою по телеграфу.
Його свідчення підтверджує у своїх спогадах сотник І. Барило, у той час — старший ад’ютант оперативного відділу штабу Лівобережного фронту, який був присутній на телеграфі й описав перебіг переговорів О. Волоха з Головним отаманом. «Виявилося при розмові, що значковий Гайдамаків О. Волох мав наказ від Гол. От. Петлюри заарештувати Болбочана зі штабом і на місці розстріляти», — зазначав сотник І. Барило. За його словами, виконати цей наказ гайдамаки не змогли, оскільки проти них «активно виступили всі Запорозькі формації за винятком Дорошенківського полку» 167.
Суперечливість тверджень свідків арешту П. Болбочана до певної міри пов’язана зі спробами виправдати дії Головного отамана. Однак, незважаючи на протиріччя в словах очевидців, можна припустити, що С. Петлюра дійсно міг віддати усний наказ про арешт та страту П. Болбочана, спираючись на «ґрунтовні докази» його зради, надані О. Волохом. Не можна також виключити й жорсткого тиску в цій справі на Головного отамана з боку В. Винниченка та прокомуністичних сил.
П. Болбочан вимагав зустрічі з О. Волохом або його заступником сотником О. Загродським. Останній в розмові із заарештованими так нічого йому й не зміг пояснити, крім того, що вони, мовляв, зрадники. Сотник І. Барило свідчить, що запорожці були рішуче налаштовані відбити у гайдамаків свого командувача. «Запорожці були б цілковито знищили Гайдамаків і Дорошенківців, — наголошує він, — але полковнику Болбочанові було шкода козаків і [він] не бажав категорично проливати кров, а тому суворо заборонив збройно виступати, підкреслюючи, що зайшло якесь непорозуміння і провокація, а суд чи властиво, правке доходження, висвітлить все» 168.
Кінний дивізіон під командуванням сотника П. Дяченка, як найбільше відданий командувачу, одразу подався до Кременчука з метою звільнити П. Болбочана. По дорозі, в с. Крюкові, козаки розбили підрозділи 3-го гайдамацького полку 0. Волоха, який супроводжував арештованих. Лише після втручання П. Болбочана, який умовив своїх вояків утриматись від застосування зброї, конфлікт було припинено 169. Він вимагав, аби його разом з іншими заарештованими відправили до Києва для з’ясування ситуації.
Полковник І. Дубовий свідчив, що після арешту командувача і членів штабу в одному з готелів Кременчука він зібрав командирів усіх частин 1-ї Запорізької дивізії для з’ясування подальших дій. «На цій нараді і було вирішено, що коли Отаман (П. Болбочан. — Авт.) арештований по наказу Головного Отамана, себто найвищим органом влади, — пише І. Дубовий, — то ми, Запорожці можемо звернутися тільки туди й там шукати справедливості». Присутні на нараді вважали за необхідне відправити разом із заарештованими свою охорону, аби вберегти їх «від різних Волохівських несподіванок на місці» 170. У свою чергу, Н. Авраменко, який разом із М. Зайцем та В. Мальцевим був делегований командирами частин 2-ї Запорізької дивізії до 0. Волоха для з’ясування причин ув’язнення П. Болбочана та членів його штабу, згадує про зустріч із заарештованими. За його словами, їхні ад’ютанти (І. Корж, Довбня і М. Письменний), які перебували в одному вагоні з ув’язненими, мали при собі зброю. Варта гайдамаків була нечисленною і розташовувалася ззовні. Тобто, при бажанні, заарештовані могли якщо не вільно, то у всякому разі без особливих зусиль опинитися на волі. За словами Н. Авраменка, під час зустрічі з Волохом делегати від запорожців дали «слово честі і поруку всіх командирів частин (запорожців. — Авт.)», що довезуть заарештованих до Києва 171.