Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

У той же час в напрямку Слов’янська просувались частини Добровольчої армії. Створювалось катастрофічне становище для українських військ на Лівобережжі. Аби вийти з такої кризи, П. Болбочан закликає військове командування «кинути всі балачки,, оголосити сувору і тверду владу і проводити її в життя, необхідно ввійти у зв’язок з Донським військом проти більшовиків, необхідно запитати Денікіна, чого його армія від України хоче, з союзниками негайно треба порозумітися і стати з ними в реальні відношення, необхідно визвати часть війська Галичан і післати сюди».

Описуючи катастрофічний стан на Лівобережному фронті, П. Болбочан наголошує, що ситуація швидко ускладнюється («Раніше я просив 3–4 полки, то було раніш, а тепер давайте уже 2 дивізії в повній організації») і підкреслює, що «через тиждень двох дивізій буде уже мало» (Док. № 3).

Надіслані на Лівобережний фронт військові загони отамана М. Григоріїва було неможливо привести до бойової готовності. До цього спричинилася низка обставин: по-перше, відсутність старшин; по-друге, частина григоріївців розбіглася «споживати здобутки революції», не доїхавши до фронту і розносячи по селах виданий одяг та зброю; по-третє, більшість з тих, що таки прибули у фронтову зону, відверто виявляли своє співчуття більшовикам і становили загрозу вже діючим українським військовим підрозділам. У результаті доводилось роззброювати тих григоріївців, які ще залишались у війську. На всі закиди військового командування щодо невикористання надісланих у його розпорядження частин П. Болбочан справедливо зазначав, що вони збільшовизовані та погано організовані. «Ці полки, — наголошував він, — треба поставити хоч на один місяць в нормальні умови, на кождий полк дати по кілька старшин і козаків Запорізького корпусу, котрі навчали б, кождий день пороли б половину так званих «товарішів», а деяких і розстрілювали, а через місяць вони будуть розкішні» (Док. № 3).

Проведена Директорією швидким темпом мобілізація, попри нібито формально значний чисельний склад сформованих частин, насправді виявилась неефективною. Наскільки новоутворені частини були боєздатними реально і якою виявилась їхня справжня чисельність, могли показати лише бойові дії. Як свідчить перебіг подій, у боях брала участь лише невелика частина нового поповнення — решта дезертирувала або відверто відмовлялася від участі у військових діях і переходила на бік більшовиків. Для досягнення боєздатності новоприбулих військових загонів необхідно було виділяти певну кількість старшин і проводити хоч мінімальну військову підготовку, що в умовах постійних боїв було нереально. Таким чином, мобілізація сама по собі не могла змінити ситуацію на фронті, яка весь час погіршувалась. Все це викликало роздратування діями уряду, його нездатністю задовольнити потреби фронту.