Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Незважаючи на це, лідерами соціалістичних партій почав реалізовуватися сценарій шельмування та дискредитації П. Болбочана. Першу роль у ньому відіграв офіційний орган Інформаційного бюро Армії УНР газета «Українська Ставка», головним редактором якого був відомий публіцист і впливовий діяч УПСР Н. Григоріїв-Наш. 25 січня 1919 р. часопис повідомив про арешт «чорносотенного» командування Лівобережного фронту, яке нібито «свідомо проводило свою роботу в тім напрямі, щоби викликати серед народу недовір’я і ненависть до Директорії і Української Республіканської Армії і до цілої української справи». Далі часопис стверджував, що «штаб ударної групи Січових Стрільців, котра виступила на Лівобережжя на допомогу Болбочанові, ознайомившись з контрреволюційною, провокаторською діяльностью штабу Болбочана, заарештував отамана Болбочана і всю його компанію» 187.
«Українська Ставка» ні на день не припиняла публічного цькування П. Болбочана та членів його штабу. Не варто забувати, що це був офіційний орган республіканської армії, який поширювався у всіх військових підрозділах. 26 січня 1919 р. газета писала, що «руське офіцерство, яке влізло в Українську Армію за Гетьмана… потайки від Директорії увійшло в спілку з Добровольцями й давало їм зброю, та гроші, а коли руські більшовики стали наступати, то покинули фронт, навмисно зробили паніку серед війська і плутанину, щоб пустити більшовиків, а самі стали одступати на Миколаїв, щоб поєднатися з добровольцями». Без жодних підстав «Українська Ставка» стверджувала, що командування Лівобережного фронту нібито «вивозило і гроші» до добровольців. Повідомлялось також, що з наказу Головного отамана П. Болбочана та його штаб було заарештовано за зраду і віддано під військовий суд. Одночасно наголошувалось, що перед революційною Армією УНР стоїть завдання «виявити решту зрадницької старшини і віддати під суд» 188.
Одне з головних звинувачень, висунутих проводом УНР проти П. Болбочана, полягало у нібито навмисній дестабілізації військово-політичної ситуації на Лівобережній Україні. Як свідчить у своїй книзі «Україна в огні й бурі революції, 19171921» І. Мазепа (один з провідних діячів УСДРП), у ході проведення Трудового конгресу України стало відомо, що «становище на фронті безнадійне». «Оповідали, що багато в цім завинив своєю самовільною політикою командуючий Лівобережною Україною отаман Болбочан, — пише він. — Були відомості, що Болбочан не виконав наказу головного командування і не підійшов до Києва з лівого боку Дніпра, чим відкрив большевикам фронт на лінії Київ-Бахмач» 189. Далі І. Мазепа відверто звинувачує П. Болбочана у зв’язках з Добровольчою армією, на з’єднання з якою, за його словами, він відступив на Полтаву, Кременчук і далі по Дніпру, «збираючи по дорозі цукор та інше майно і все це направляючи на Одесу» 190.
Проте Є. Чикаленко, аналізуючи у своєму щоденнику події, пов’язані з арештом П. Болбочана, писав, що військова допомога, яку все ж таки Директорія вирішила надати командувачу Лівобережного фронту для відсічі більшовицького наступу, вже не могла змінити ситуацію. Крім того, за словами Є. Чикаленка, «відділ галичан по невідомій причині опинився не на харківській дорозі, а на кременчуцькій». Він висловлював підозру, що «полтавські залізничники-більшовики перевели їх не на ту лінію, щоб не допустити до Харкова». Є. Чикаленко вважав арешт П. Болбочана спробами проводу УНР перекласти на нього провину за поразку української армії на Лівобережжі. «Тепер всю вину складають на Болбочана, навіть обвинувачують його в зраді, але певніше всього, що це результат більшовицької інтриги, або старшинської зависті, бо Болбочан придбав собі славу невтомного борця з більшовиками, з якими він без перериву воював цілий рік і в подяку за це (а може якраз за це) тепер і арештували його», — констатував він 24 січня 1919 р. 191