Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

В історичній літературі бачимо розбіжності в датуванні першого арешту П. Болбочана. Зокрема, фігурують дві дати: вранці 22 січня та ніч з 24 на 25 січня 1919 р. Більшість авторів, спираючись на особисті свідчення П. Болбочана у першому відкритому листі до Головного отамана та членів Директорії від 26 січня 1919 р. (Док. № 6) та в рапорті до військового міністра УНР від 5 березня 1919 р. (Док. № 10), вважають, що арешт було здійснено о 5-й годині ранку в ніч 22 січня. На наступний день — 23 січня 1919 р. — полковник Болбочан та члени його штабу разом із групою запорожців з 8 осіб, у тому числі полковник В. Мальців, сотники Б. Монкевич та Н. Авраменко, ад’ютанти заарештованого — М. Письменний та І. Корж, виїхали до столиці. Як уже згадувалось, у цей час у штабі Лівобережного фронту перебував М. Міхновський. Він, за словами С. Цапа, попереджений старшинами запорожців, «взявши клунок на плечі, зник в темряві й хуртовині тої сумної пам’яті ночі» 172.

О. Волох із свого боку відправив 8 чоловік гайдамаків, які, за твердженням С. Шемета, їхали окремо в іншому вагоні 173. Звичайно, якщо П. Болбочан дійсно був зрадником, який намагався всіляко шкодити українській справі, йому ніщо не заважало втекти разом із своїми прибічниками під час поїздки. Однак сам факт його щирого бажання шукати правди в Головного отамана С. Петлюри та Директорії зайвий раз засвідчували його вірність національній справі та лояльність до республіканського проводу. У 1920 р. М. Гавришко (у час описуваних подій — командир 10-ї Запорізької дивізії) в рапорті до Ради народних міністрів УНР з приводу першого арешту П. Болбочана зазначав, що «тверда надія на правдиве слідство заспокоювала в цім випадку обурені гнівом серця війська Запорожського корпусу». У свою чергу він також особисто «разом зо всіма» висловлював сподівання, «що правдиве слідство відкриє усю дійсність» (Док. № 62).