Куди залітають лиш орли

Десь через півмилі від воріт військового табору дорога на північ витягувалась у пряму лінію. Ліворуч стофутовою кам'яною стіною обривався берег Синього озера, праворуч уздовж шосе була соснова посадка, десь із півсотні ярдів завширшки, а за деревами стрімко підносилася вгору ще одна скельна стіна — її верх губився у сніговій заметілі й темряві.

В кінці прямого відтинку дорога різко повертала праворуч, повторюючи вигин берегової лінії. Небезпечний поворот позначала біла дерев'яна огорожа, яку за нормальної погоди було добре видно, однак тепер, у заметіль, огорожа була ледь помітна. Перед поворотом Шаффер пригальмував. На його обличчі з'явився хитрий вираз, він натиснув на гальма дужче й позирнув на Сміта.

— Чудова ідея, — схвально озвався той. — З тебе ще буде непоганий агент.

«Мерседес» зупинився. Сміт зібрав автомати й пістолети, що дісталися їм від Вайснера та його людей, і вийшов. Шаффер опустив шибку в дверцятах з боку водія, відпустив ручне гальмо, додав газу й притьмом вискочив з машини, яка почала набирати швидкості. Тримаючи руку на кермі крізь дверцята з опущеною шибкою, Шаффер побіг поруч із «мерседесом». За двадцять футів від урвища він востаннє поправив кермо й відскочив убік. Машина набирала швидкості, і дерев'яна огорожа була приречена. Її сухого тріску майже не було чути за ревом двигуна на першій передачі — «мерседес» проломив огорожу, наче це був картковий будиночок, перевалився через край скелі й зник з очей.

Сміт із Шаффером підійшли до огорожі й зазирнули вниз саме в ту мить, коли автомобіль, перекинувшись догори днищем, з усе ще ввімкненими фарами впав у воду з глухим звуком, що нагадував далекий вибух снаряда. Фонтан бризок злетів угору, сягнувши половини висоти урвища. Коли він осів, машину все ще було видно по фарах, що світилися під водою. Сміт і Шаффер перезирнулися, потім Сміт скинув свого альпійського кашкета й жбурнув на піну, освітлену від фар у глибині. Потім фари погасли.

— Отже, за чим жалкувати? Машина була не наша. — Шаффер знизав плечима. — Повертаємося до села, босе?

— Заради життя — ні! — відповів Сміт урочисто й додав: — Розумійте мене буквально. Ходімо, але іншим шляхом.

Стискаючи в руках щойно захоплену зброю, вони завернули за ріг скелі й побігли туди, куди їх кілька хвилин тому везла машина. Не пробігши й сімдесяти ярдів, вони почули гуркіт моторів і, коли обернулись, побачили, що проламану огорожу освітлюють автомобільні фари. За кілька секунд Сміт і Шаффер зникли серед сосон і обережно рушили назад, туди, де спинилася чорна легкова машина й два броньовики — до проламаного місця в огорожі.

— Ось тут, пане полковнику! — Сержант альпійських стрільців із карабіном через плече нахилився над урвищем. — їхали надто швидко, побачили поворот надто пізно. Або й зовсім не побачили. Озеро в цьому місці до сотні метрів завглибшки, пане полковнику. Їм кінець.