Куди залітають лиш орли
- Автор: Маклин Алистер
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Максим Стріха
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Куди залітають лиш орли». Краткое содержание книги:
— І ви ризикували життям американського генерала й планом другого фронту…
— Саме тому я й кваплюся потрапити до «Шлосс Адлера». — Сміт прокашлявся. — Не для того, щоб устигнути, доки вони не витягли з нього секретів, а для того, щоб устигнути, доки вони не виявили, що він — не американський генерал і знає про другий фронт не більше, ніж я — про зворотний бік Місяця.
— Що? Він — підсадна качка?
— На ім'я Джонс, — кивнув головою Сміт. — Картрайт Джонс, американський актор. Шекспірівські ролі він грає не найкраще, але на роль генерала Карнебі кращого не знайти.
Вона подивилася на нього з острахом:
— І ви ризикуєте життям безневинного…
— Ну, його не скривдять, — перебив її Сміт. — Двадцять п'ять тисяч доларів за одну виставу. Це — пік його професійної кар'єри.
Хтось двічі тихенько постукав у двері. Швидкий рух Смітової руки — і в ній опинився пістолет, автоматичний маузер. Ще один швидкий рух — і Сміт уже біля дверей, рука на клямці. Та коли двері відчинилися, Сміт з полегкістю опустив маузера: увійшла Гайді.
— Ну от, кузини, ви обидві тут, — оголосив Сміт. — Це Мері, а від сьогодні — Марія. А це Гайді. Я йду геть.
— Ти йдеш геть! — вигукнула Мері. — А що ж маю робити я?
— Гайді все тобі скаже.
Мері нерішуче глянула на дівчину:
— Гайді?
— Так, Гайді. Від сорок першого року наш резидент у Баварії.
— Наш резидент?.. — Мері вражено похитала головою. — Неймовірно…
— Так, ніхто б у це не повірив. — Сміт ще раз вдоволено оглянув фігурку Гайді. — Напрочуд оманлива зовнішність!
Сміт обережно прочинив двері чорного ходу, швидко прослизнув у двір і завмер, чекаючи, доки його очі звикнуть до майже цілковитої темряви. Він зауважив, що, відколи вони ввійшли до «Дикого оленя», сніг став густішим, а вітер подужчав. Було страшенно холодно.
Допевнившись, що його ніхто не помітив, Сміт повернув ліворуч, пройшов кілька кроків, тоді, несподівано спіткнувшись об щось у темряві, упав у сніг і простягся на весь зріст. Про всяк випадок він відкотився на кілька ярдів убік, щоб уникнути можливого нападу, а тоді по-котячому спритно підхопивсь на ноги — в одній руці маузер, у другій — ліхтарик. Увімкнувши ліхтарика, він роззирнувся навсібіч. Нікого не було.
Так, у дворі справді нікого не було, якщо не брати до уваги тіла, через яке він перечепився, — це був сержант альпійських стрільців, що лежав долілиць у снігу. Застиглий, безформний труп.
Сміт нахилився, перевернув тіло й побачив велику калюжу крові. Промінь ліхтарика повільно обмацав куртку, також просяклу кров'ю, і нарешті зупинився на обличчі.
«Не блукати вже йому оксфордськими галереями, — подумав Сміт, відчуваючи всередині якусь порожнечу, — й не пити чаю з медом. А винний у всьому я, про це свідчить навіть вираз його обличчя». У згаслих очах Торренс-Сміта прозирав розпачливий докір.
Сміт безтямно випростався й одразу ж освітив ліхтариком місце довкола трупа. Слідів боротьби він не побачив, однак боротьба, мабуть, була, бо кількох ґудзиків на куртці Торренс-Сміта бракувало, а комір виявився широко розстебнутим. Сміт не так легко віддав своє життя.
Присвічуючи ліхтариком, Сміт рушив завулком до головного входу в пивницю і на розі зупинився: численні сліди ніг, кров на снігу, темні криваві плями на дерев'яній стіні пивниці — ось де відбувалася боротьба! Сміт вимкнув ліхтарика, сховав його й пістолета до кишень і вийшов із завулка. Ліворуч був «Дикий олень», звідки знову лунала гучна музика й співи, праворуч — пошта і поряд з нею — яскраво освітлена телефонна будка. В будці, жваво розмовляючи по телефону, стояв якийсь чоловік у мундирі.
Вулиця була така сама безлюдна.
Шаффер стояв, спершись ліктем на стойку, всім своїм виглядом виражаючи спокій і розслабленість. Але обличчя зраджувало його — воно було похмуре, збентежене, а пальці нервово крутили сигарету.
— Сміті? — прошепотів він тихо й вражено. — Не може бути! Ви певні, босе?
— Я певен. — Вираз обличчя у Сміта все ще був безтямний, наче всі його почуття зникли. — Ви кажете, що він квапливо вийшов через три хвилини після мене. Отже, він вийшов не за мною. Хто ще з наших виходив?
— Не маю уявлення. — Шаффер переламав сигарету навпіл і кинув на підлогу. — Тут стільки людей! Крім того, є ще одні двері. Але я не можу повірити! Чому Сміті? Він же був найрозумніший з-поміж нас!
— Саме тому він і мертвий, — сумно відповів Сміт. — А тепер слухайте уважно. Пора вже розкрити вам карти.