Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику

Фактично Народна партія не приєдналася до уряду лібералів, оскільки не погодилася з їхньою пропозицією зменшити податки на багатих. Як пояснив Кеннет Крістенсен Берт, який приєднався до партії на самому початку і зараз є членом парламенту та спікером партії, «проблема полягала втому, що „Ліберальний альянс“[307] наголосив прем’єр-міністрові, що той мусить забезпечити зниження податків на найбагатших людей цієї країни. Ми не ввійдемо до уряду на основі зниження податків для найбагатших»[308]. Як і інші праві популісти, Народна партія послідовно підтримала державу загального добробуту та ідею, що витрати мають спрямовуватися лише на громадян Данії. По суті, Берт визнав, що в цьому питанні вони ближчі до соціал-демократів. Однак вони розійшлися із соціал-демократами й погодилися з лібералами щодо неприпустимості надання шукачам притулку права постійного проживання в Данії. «Якщо ми не регулюємо імміграцію, немає сенсу регулювати все інше», — каже Берт.

В обмін на неформальну підтримку Народної партії ліберали прийняли порядок денний Народної партії щодо іммігрантів, біженців та ісламу. Вони скоротили допомогу біженцям та іммігрантам на 45 %; розпорядилися ввести свинину до меню шкіл і дошкільних закладів (усупереч забороні на споживання свинини в ісламі); вони видали припис про конфіскацію в біженців готівки та цінностей, вартість яких перевищує $1450 (цей крок сильно нагадує конфіскацію нацистами цінностей у євреїв). У цих жорстких положеннях відбилися суттєві народні погляди.

Згідно з опитуванням однієї газети, проведеним у січні 2016 року, 70 % данців уважали, що біженці — найважливіша з проблем, із якими стикається країна, а 37 % висловилися проти того, щоб і надалі надавати біженцям дозвіл на проживання[309]. Данські політичні експерти, політики та журналісти, зокрема й опоненти Народної партії, говорили мені, що очікують політичного успіху Народної партії. «Гадаю, скоро вони здобудуть владу», — сказав Рене Офферсен, знаний юрист, член Консервативної партії[310].

Австрія, як і Данія, — доволі заможна країна. У 2012— 2016 роках рівень безробіття тут коливався від 4,7 % до 5,8 %. Але її громадяни також войовничо налаштовані проти біженців. У 2015 році Австрія отримала 90 тис. звернень щодо отримання притулку, це другий найвищий показник на душу населення в ЄС. Хоча на цих теренах і не було терористичних атак, але були вбивства та зґвалтування, вчинені новоприбулими мігрантами[311].

З 2013 року в Австрії при владі була «велика коаліція» Соціал-демократичної партії Австрії та правоцентристської Австрійської народної партії, у якій соціал-демократ Вернер Файманн обіймав посаду канцлера. 2015 року Файманн приєднався до Ангели Меркель у питанні підтримки відкритих кордонів для біженців, але коли Файманн та його партія побачили опитування, які показували, що на майбутніх президентських виборах у квітні їх випереджає популістська Австрійська партія свободи, Файманн змінив курс. У березні він обмежив кількість біженців. Але було запізно.

На виборах у квітні 2015 року кандидат від Партії свободи Норберт Гофер отримав 34 % голосів, тоді як кандидати від Соціал-демократичної та Народної партій — по 11 %. У другому турі в травні кандидат від Партії зелених Александер ван дер Беллен, який посів друге місце в першому турі, ледве обійшов Гофера (50,3 % проти 49,7 %). Але через неналежний підрахунок результатів заочного голосування австрійський суд постановив, що в жовтні 2016 року мають бути проведені перевибори. Ці вибори підтвердили профіль багатьох правих популістських груп. Гофер отримав майже 90 % голосів серед «синіх комірців» і виборців із сільської місцевості й маленьких містечок, віддалених від головних міст, тоді як кандидат від Партії зелених отримав голоси «білих комірців» і голоси мешканців 90 % міст[312].