Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику

Іглесіас і «Подемос» здобули перспективу отримати голоси «Об’єднаних лівих», але не погодилися на пропоновані ними найрадикальніші заходи, такі як скасування монархії та націоналізація банків. Прагнучи уникнути звинувачень в екстремізмі, «Подемос» розробила для «Унідос Подемос» платформу, що була тільки тінню зліва від ІСРП. Як і ІСРП, об’єднання обіцяло, що Іспанія дотримуватиметься Пакту про стабільність єврозони, але закликало до «нового шляху скорочення дефіциту бюджету», «більш плавного, ніж установлений Європейською комісією». Вони наполягали (безпідставно), що Іспанія зможе забезпечити цільовий показник дефіциту за допомогою державних інвестицій, а не скорочення соціальних витрат; також закликали до збільшення соціальних витрат, передусім на освіту та охорону здоров’я, при цьому відмовившись від вимог щодо гарантованого річного доходу чи 35-годинного робочого тижня. І замість відкрито вимагати скасування чи скорочення державного боргу, вони вимагали проведення європейської конференції для представлення пропозиції щодо «реструктуризації боргів у єврозоні»[302].

В опитуваннях, проведених напередодні червневих виборів 2016 року, «Унідос Подемос» із великим відривом випереджала ІСРП і в межах досяжності — Народну партію. ІСРП і Народна партія у відповідь привернули увагу до зв’язків «Подемос» із латиноамериканським авторитарним популізмом (та краху нафтозалежної економіки Венесуели) і присутності комуністів в «Унідос Подемос». (Газета Еl Pais, що підтримувала ІСРП, писала в новинах на першій шпальті з приводу створення «Унідос Подемос»: «„Подемос“ укладає угоду з комуністичною організацією, щоб разом узяти участь у виборах»)[303]. Щоб дати відсіч цим звинуваченням, «Унідос Подемос» намагалася ще більше пом’якшити свій імідж. В останні тижні вона опублікувала 192-сторінкову програму у форматі каталогу ІКЕА[304], де поряд із фотографіями людей, що користуються домашнім начинням, був уміщений перелік 394 здебільшого заспокійливих «вимог», серед яких — закон про добробут тварин, емоційний інтелект, захист лісів та участь громадян в управлінні.

На виборах 26 червня (за три дні після того, як британці проголосували за вихід із Європейського Союзу) «Унідос Подемос» зазнала поразки, посівши третє місце. Коаліція «Подемос» та «Об’єднаних лівих» отримала ту саму кількість місць у парламенті, яку ці дві партії здобули в грудні (71 із 350), але фактично вони отримали на 1,09 млн голосів менше. Це сталося передусім через те, що виборці знехтували голосуванням у тих регіонах, які були опорними пунктами «Подемос» у грудні. Народна партія покращила свої показники, але все одно не отримала достатню кількість місць, щоб сформувати більшість. ІСРП отримала менше голосів, ніж у грудні, але все одно добряче випередила «Унідос Подемос». Суперечки триватимуть, можуть навіть відбутися ще одні вибори, але «Подемос» більше не відіграватиме такої вагомої ролі в цих сутичках. Якщо більшість сформують, «Подемос», імовірно, не впливатиме на розстановку сил у новому парламенті. Її спроба витіснити ІСРП як головну партію лівих зазналу краху.

Монедеро, який пішов із офіційного керівного поста в партії за рік до цього, після викриття історії з його венесуельським фінансуванням, але залишався радником Іглесіаса, поклав провину за прикрі результати «Унідос Подемос» частково на проведену ІСРП і Народною партією «кампанію страху», але також пояснив провал неспроможністю «Унідос Подемос» запропонувати політичну альтернативу ІСРП. Монедеро заявив, що кампанія, яку вів Еррехон, «постійно згладжувала гострі кути» її політики. Також він стверджував, що під час кампанії партія занадто покладалася на традиційні мітинги й телебачення і ретельно уникала активних вуличних протестів зі студентами, соціальними організаціями та профспілками. Монедеро виступив на захист альянсу з «Об’єднаними лівими», заявивши, що без цього «Подемос» отримала б «іще гірші» результати[305]. Еррехон у відповідь знову висловився проти союзу з «Об’єднаними лівими». «Два плюс два не дало чотири», — сказав він. Еррехон відзначив, що «Подемос» із цим альянсом «опинилася в пастці». «На осі лівий-правий складніше вибудувати нову більшість, — наголосив він. — На цій осі учасники залишаються нерухомими»[306].

Чи могли і Монедеро, і Еррехон мати рацію — і помилятися? На попередніх виборах деякі виборці підтримали «Подемос» як популістську протестну партію на противагу ІСРП та Народній партії. Але оскільки опитування показували, що «Унідос Подемос» може справді перемогти, виборці оцінили коаліцію та «Подемос» як правлячу партію і вирішили, що цього недостатньо. Як стверджував Еррехон, альянс із «Об’єднаними лівими», імовірно, посилив «кампанію страху». Так само вплинуло голосування британців за вихід із ЄС. Напередодні виборів воно спричинило падіння іспанського фондового ринку і, можливо, призвело до того, що чимало виборців захотіло обрати більш безпечний і звичний прихисток у вигляді ІСРП та Народної партії.

Монедеро також мав рацію. Пом’якшивши свої принципи та не спромігшись відмежуватися від ІСРП ні у вимогах, ні в діях, «Подемос» зреклася своєї популістської позиції лівоцентристського реформізму та почала виглядати як просто ще одна політична партія. Її вимоги більше не розмежовували народ і касту. Партія більше не вела чіткої кампанії проти касти. Можливо, саме цим багато в чому зумовлена неявка виборців у її політичних опорних пунктах. Людей більше не надихали її послання чи спосіб їх донесення.