Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику

У першому турі тогорічних виборів до законодавчого органу «Національний фронт» показав іще гірші результати, отримавши лише 4,29 % голосів і не здобувши жодного місця в парламенті. Це поставило під загрозу державне фінансування кампанії партії, яке залежить від здобутих місць. У січні 2011 року 82-річний Жан-Марі Ле Пен вирішив піти у відставку з поста голови партії. Це спричинило боротьбу за владу між Ґолнішем і Марін Ле Пен.

Народжена 1968 року, Марін Ле Пен — наймолодша з трьох дочок Ле Пена. Її найяскравіший спогад, наведений в автобіографії «Проти течії» (Against the Current), пов’язаний із тим, як хтось підірвав їхній будинок у Парижі, намагаючись убити її батька, коли їй було лише вісім років. Ніхто не постраждав, але це, як вона пише, була її перша зустріч із «безжальним світом»[324]. Однак наступного року багатий бездітний покровитель лишив Жану-Марі Ле Пену чималі статки, зокрема будинок у передмісті Парижа, де потім і росли Марін та її сестри.

Марін Ле Пен здобула правничу освіту й почала приватно практикувати, але 1998 року очолила юридичний департамент «Національного фронту». Була обрана регіональним радником[325] Hop—Па-де-Кале, виснаженого колишнього гірничодобувного регіону, де панували соціалісти та комуністи. Марін Ле Пен — висока, гарна блондинка з командним тоном і швидким розумом. Вона успадкувала від батька жорсткість і готовність вступати в протистояння і потім давати відсіч нещадній критиці. Вона також поділяє батьків ревний французький націоналізм (назвала свою найстаршу доньку на честь Жанни д’Арк) і його неприйняття іммігрантів, які, на її переконання, кидають виклик французьким цінностям і культурі. Однак Марін Ле Пен — із зовсім іншого покоління політиків, відмінного від покоління її батька та багатьох старших прибічників «Національного фронту».

Марін Ле Пен двічі розлучена, підтримує право на аборти та спокійно ставиться до геїв. Вона не успадкувала від свого батька антисемітизму чи симпатії до режиму Віші й колоніальної Франції. 2000 року вона стала президентом Generations Le Pen («Покоління Ле Пен»), молодіжного об’єднання, місією якого, зокрема, було змінити репутацію родини та партії. Одна з груп у його складі — «Національне коло французів єврейського походження» (National Circle of Jewish Frenchman).

У своїй автобіографії Марін Ле Пен звинуватила ліві організації із захисту прав людини, такі як SOS Racisme, у демонізації «Національного фронту», але визнала, що партія також сприяла формуванню своєї репутації, продовжуючи «провокувати дискусії», що «підсилювали карикатурність»[326] організації. Вона не вказала на свого батька, але саме його погляди мала на увазі. 2008 року Марін Ле Пен публічно розірвала з ним стосунки[327], коли він в інтерв’ю одному з французьких журналів знову назвав нацистські газові камери «деталлю». «Я не поділяю таке бачення цих подій», — сказала Марін Ле Пен журналу. Також вона критикувала коментарі Ґолніша щодо газових камер[328].