Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику

Вони також переймалися, що основні партії маргіналізують їх, сприймаючи як «лівих». Іглесіас застерігав: «Коли наші супротивники називають нас „радикальними лівими“ і намагаються постійно ототожнювати нас із їхньою символікою, вони виштовхують нас на поле, де їм легше перемогти»[290]. У розмовах із Муфф Еррехон пояснював, що «еліті було б дуже комфортно зламати вісь лівих-правих. Вони розташовувалися в правому центрі / лівому центрі й витісняли тих, хто кидав їм виклик, на маргінеси»[291].

Іглесіас та Еррехон самі з лівих (у книжковій крамниці партії «Подемос» у її мадридському кафе повно давніх примірників New Left Review («Новий лівий огляд») та робіт сучасних марксистів, наприклад Девіда Гарві), але вслід за Лаклау та Муфф вони не визначали соціалізм метою «Подемос». «Ми відкрито визнаємо, що ми не проти стратегії переходу до соціалізму, — сказав Іглесіас виданню New Left Review, — але ми більш помірковані й приймаємо неокейнсіанський підхід, як європейські ліві, вимагаючи більших інвестицій, захисту, соціальних прав і перерозподілу»[292]. Коли я запитав Сегундо Ґонсалеса Ґарсіа, одного з очільників «Подемос» і члена парламенту, чи брали вони за модель якусь із латиноамериканських країн, він сказав: «Ми хочемо, щоб наша країна була ближчою до Північної Європи. Наша модель більш подібна до шведської чи норвезької, ніж до латиноамериканської. Ми прагнемо збудувати державу загального добробуту, забезпечити гарантований дохід»[293]. (Іспанська держава загального добробуту навіть до скорочення витрат була значно слабшою за держави північного поясу Європи).

«Подемос», як і СІРІЗА, виступала проти суворої економії, протестуючи проти правил ЄС і капітуляції перед ними іспанського уряду. Іглесіас визначив метою «Подемос» «пост-неолібералізм». У перший рік існування партія у своїй програмі вимагала припинення виселень із житла за несплату боргу, забезпечення фінансованого урядом гарантованого річного доходу, перегляду боргу Іспанії з тим, щоб не платити «незаконних» виплат, забезпечення «гнучкості» Пакту про стабільність і зростання та включення до його цілей «повної зайнятості», демократизації Брюсселя та відмови від Лісабонської угоди[294], скасування іспанського закону про збалансований бюджет і 35-годинного робочого тижня. Усі разом ці вимоги вносили розкол між «Подемос» та урядом і головними політичними партіями, а також між іспанським народом і Брюсселем.

Лідери «Подемос», за їхнім власним зізнанням, уважали, що задля повного виведення Іспанії з єврокризи країна, врешті, мусить відмовитися від самого євро. Але вони були свідомі того, що іспанські виборці, які раніше процвітали з цією валютою, неохоче розглядатимуть розрив із ЄС. Після десятиліть ізоляції при владі Франко іспанські виборці не підтримають повернення Іспанії до власної валюти. Начо Альварес, колега Іглесіаса в Університеті Комплутенсе та головний економіст «Подемос», сказав мені: «Жодна прогресивна сила не наважується говорити про відмову від євро, позаяк південне населення не хоче навіть чути про це, а це, безумовно, єдине правильне рішення, або принаймні „остаточне“ рішення для відновлення демократії та суверенітету»[295]. Тож партія обмежилася погрозами відмовитися від сплати іспанського боргу та вимогами щодо переформулювання Пакту про стабільність і зростання.

Напередодні виборів до Європарламенту в травні 2014 року мало хто з іспанців чув про «Подемос». Щоб розрекламувати партію, її лідери розмісили фото всіма знаного Іглесіаса на своїй літературі. Це також у дусі популістської стратегії — використовувати лідера як об’єднавчий символ[296]. На їхній подив, партія отримала 8 % (значний показник на багатопартійних виборах) і п’ять місць. Успіх «Подемос» на виборах до Європарламенту забезпечив партії впізнаваність. В умовах, коли безробіття росло, а проти уряду Народної партії почали поширюватися звинувачення в корупції, «Подемос» отримувала дедалі вищі рейтинги в опитуваннях. З грудня 2014 року до квітня 2015 опитування щодо прийдешніх парламентських виборів у грудні 2015 року постійно показували, що «Подемос» випереджає і Народну партію, і ІСРП.

Спершу надії «Подемос» підживлювалися успіхом СІРІЗА в Греції. У січні 2015 року в Афінах Іґлесіас приєднався до Ципраса на сцені під час завершального заходу кампанії. Вони разом танцювали під пісню Леонарда Коєна First we take Manhattan, then we take Berlin («Спершу візьмемо Мангеттен, потім візьмемо Берлін»), але змінили слова на «Спершу візьмемо Афіни, потім візьмемо Мадрид»[297]. Але на тлі запеклої боротьби СІРІЗА із «Трійкою», що вирувала тієї зими, та поширення чуток про намір Греції вийти з єврозони Іглесіас, пам’ятаючи про прихильність іспанських виборців до Європи та євро, почав надалі відмовлятися від ототожнення «Подемос» із СІРІЗА. Іглесіас видалив фото з Ципрасом зі стрічки у Твіттері[298]. «Іспанія — це не Греція», — тепер виголошував він[299]. Іглесіас чітко дав зрозуміти, що «Подемос» виступає за реформування, але не за вихід із ЄС та єврозони. Крім того, «Подемос» припинила вимагати аудиту державного боргу, яким можна було обґрунтувати вибіркові дефолти, та загального прожиткового мінімуму. Але після спектаклю, коли греки спочатку відхилили, а СІРІЗА потім прийняла вимоги «Трійки», «Подемос» опустилася в опитуваннях до позначки 10 %, поступившись новій правоцентристській антикорупційній партії «Ciudadanos», або «Громадяни».