Порох із драконових кісток

Марта нагадала собі, що із божевільними не сперечаються, стенула плечима й пішла собі гризти граніт науки.

Іноді їй навіть ставало цікаво: все, чим вона заповнює пам’ять упродовж останніх місяців, — після випускних і вступних куди подінеться? Невже ці синуси-косинуси, трубкозубі, молярності та глухі приголосні так і нагромаджуватимуться в голові, наче дешевий непотріб, через який весь час перечіплюєшся? От кому, скажіть, у звичайному житті знадобляться знання про орбіти електронів чи структуру мітохондрій?

Хоча якщо це — ціна за те, щоб забратися геть із Нижнього, — Марта готова платити її, ще й як!

Батько повернувся перед самою вечерею. Був жвавіший, ніж зазвичай: їв з апетитом, кілька разів пожартував, захоплено стежив за новинами. Останнє Марту здивувало: певно, відвик на заробітках, чим іще поясниш.

Вночі знову чула рипіння та зойки, але крізь сон. А може, це їй взагалі примарилося, буває й таке. Та й не моя це, сказала вона собі, справа.

У четвер Еліза знову видала їй пиріг, але коли Марта потягнулася за другим шматком, — похитала головою:

— Решта для батька. Йому потрібніше.

Більше ані слова не промовила — Марта ж просто кивнула й підкорилася. Вона зняла форму з сушарки, згорнувши, сховала на дні наплічника ще одну сумку, щоб лицарям було в чому нести кістки, — і побігла до школи. Четвер промайнув непомітно, особливо потішила алгебра: Пансир знову застосовував додаткові задачки з підручника Пола-Шостака, Марті вони завжди подобалися.

Після сьомого уроку Марта одразу чкурнула на зупинку, щоби встигнути в Інкубатор, а лицарі лишилися виконувати свою частину плану.

Інкубатор був від школи недалеко, в хорошу погоду Марта пішки ходила. Побудували його три століття тому — як міський маєток графа Лодовіко Сіністарі, славнозвісного мандрівника, поета, музиканта і філософа. Але відомий граф був завдяки аж ніяк не віршикам чи там дорожнім нотаткам. Прославився він несподіваним поєднанням двох рис характеру: велелюбності й добропорядності. Простіше кажучи, Лодовіко Сіністарі був чесним бабієм. І коли чергова його пасія приносила до дверей маєтку черговий пакунок, з якого долинав дитячий плач, граф не відморожувався. Він приймав усіх і виховував як рідних дітей, хоча й позашлюбних.

Була там ще якась заплутана історія, пов’язана зі стосунками Сіністарі з тодішнім драконом, але її деталями Марта не цікавилась. Може, раніше графський маєток і мав вигляд таємничий чи там інтригуючий, але зараз він мало чим відрізнявся від інших будівель у цьому районі. Облуплені стіни, потріскані сходи, на дошці оголошень підгниле паперове лушпиння, тягнеш з усіх сил вхідні двері, протискаєшся у фойє, моргаєш, аби очі звикли до напівтемряви. Пахне пилом, старим клеєм, шкірзамом. Десь на другому-третьому поверхах — тупотіння по рипучому паркету, притлумлений сміх.