Порох із драконових кісток
- Автор: Пузий Владимир Константинович
- Серия: Сезон Киновари #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7670-22-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Порох із драконових кісток». Краткое содержание книги:
Чепурун пішов одразу. Стефан-Миколай довго стояв, дивився їм у спини — ох, вона знала цей його погляд, гірше тієї звички йти не обертаючись. Але зрештою навіть Стеф здався.
Вони вийшли на шосе і рушили до Чурян, на найближчу зупинку. Перетнули міст, тут у Бена розв’язалися шнурки, і, поки чекали, побачили, як від Нижнього до поля під’їжджають одразу кілька комбайнів, вантажівки, трактор…
— Добре, що ми встигли, — буркнув Бен. — Ти таки мала рацію, збиратимуть завчасно.
— Солома нині на вагу золота. Слухай, Марто, а давай все-таки якось на вихідних ще раз навідаємось сюди? Просто прогуляємось, простежимо за перебігом сільськогосподарських робіт. Для істріку придасться, реферати напишемо. Що скажеш, Марто? Агов, ти взагалі мене чуєш?
Марта його чула. Але дивилася вона зараз на поле — і далі, туди, де пшениця закінчувалась, туди, де, відмежований від неї невеличким ровом, починався ліс. Ліс був старий, дерева із чорними й бурими стовбурами, вузлуватими, товстелезними, у ньому пахло звіринцем і гнилою водою. Він клином вганявся у вузьку смужку між полями та містом — а далі, північніше, розбухав, розсувався вшир, і жодні лісоруби, жодні крани й бензопилки не здатні були відкинути його назад, хіба що втримувати у межах визначених кордонів. Річечка Недовжець, над якою перекинуто міст, тут, поряд із Ортинськом, мала вигляд сумирної та безпечної, але текла вона у ліс — і десь там, у хащах, зливалася із величною, могутньою Меженицею. А по той бік Межениці вже починалася чужа земля. Ворожа земля.
Марта звикла до лісу, як звикають до некрасивого пам’ятника за вікном чи до сварок сусідів. Він просто був, був завжди, стояв на обрії і до життя її не мав жодного стосунку.
Аж донедавна. Точніше кажучи, до неділі.
Чи до того дня, коли батько поїхав на заробітки?..
Вона дивилася на ліс і намагалась уявити, що саме лежить там, за ним, — і цієї миті побачила постать на самісінькій його межі. Білий тулуб, чотири міцні ноги, вузькі щелепи. Ріг, схожий на дзьоб.
Марта змигнула від подиву — і фігура щезла. Якщо, звичайно, взагалі там була.
Раптом линув дощ — так, немов нагорі смикнули за зливний ланцюжок. Чепурун верескнув, Стефан-Миколай несподівано розсміявся. Марта промовчала, намагаючись за тріпотливою стіною води роздивитись — чи є все-таки там, біля лісу, щось… хтось.
Нікого, ясна річ, там не було.
Стефан-Миколай зняв із себе куртку, простягнув Марті.
— Ходімо, — сказав, — сама говорила: тобі ще уроки вчити.
— Навіть не підлизуйся. Не поїду я сюди більше, забудь.
— Ну, як знаєш… А раптом їх справді якийсь… гаразд, не собака — кіт дикий затягнув?
— Значить, комбайнери знайдуть і урочисто передадуть єгерям… Гей, маршрутка ж — давайте за нею!..
Вони чкурнули, розбризкуючи перші калюжі, змахуючи руками. І тільки сидячи біля вікна, намагаючись зігрітись, Марта раптом відчула, що от вона, осінь, по-справжньому почалась. І виходить, десь попереду випускні, а потім все інше, що за ними невідворотньо настане.
Частина друга
Наливні
Розділ 6
Написане пером
Батько сидів на кухні й різав яблука. Коли Марта зайшла, підняв на неї погляд, але різати не перестав; ніж клацав тихо і розмірено, немов краплі води падали з крана.
— Привіт. Їсти хочеш? — спитала Марта. Вона вже перевдяглася в сухе, а волосся загорнула в рушник; самій їсти кортіло страшенно, живіт зводило. Вона цапнула з вазочки печиво, поставила чайник.
— Можна, — сказав батько. — Хоча я перехопив.
Марта ледве не вдавилася. Вперше після повернення у нього був такий голос — звичайний, майже звичний.
— О, супер! Смачні? — вона кивнула на яблука. — Де взяв?
Батько вхопив двома пальцями скибочку, тримав перед собою і розглядав на просвіт, наче це був екзотичний метелик.
— Та от, — сказав. — Пан Будара приніс. Для здоров’я корисно: вітаміни. Еліза обіцяє нам пиріг.
— Який пиріг? — розгубилася Марта. — Навіщо?
Не питати ж їй: з якого це дива Елізі припекло готувати пиріг? Почувається винною, вирішила вдати із себе добреньку? — та ну, хто завгодно, тільки не Еліза!..
— Яблучний пиріг, — терпляче пояснив батько. На обличчі у нього з’явився ледь помітний рум’янець, хоча все одно шкіра виглядала не дуже. Ну, він узагалі виглядав не дуже після цих проклятущих заробітків, ніяк не міг оговтатись. — Пан Будара дуже радив. Особливий сорт, есперидівка наливна. — Він знову взявся за ніж, різав і розсіяно усміхався. — Як твої успіхи в школі?