Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
За деякими даними, збройну допомогу повсталим, а це максимум 60 офіцерів та 1400 рядових (реально участь у заколоті взяло хіба 35 офіцерів та невідома кількість їх підлеглих) надала київська Директорія. Цим самим вона прямо втрутилася у внутрішні польські справи. Львів’янам передали «батарею гавбиць з амуніцією і обслугою, кілька тисяч рушниць і сотні тисяч набоїв; кілька тисяч добрих кожухів, шапок, чобіт, тепле білля, панчохи; кілька вагонів муки і цукру та 10 млн австрійських крон».
До Львова вислали Омеляновича-Павленка, іменованого Начальним вождем Української Галицької армії та Євгена Мишковського, полковника російської армії, кавалера 7 бойових орденів, а також Золотої Георгієвської зброї «За хоробрість». Згідно загальновідомих даних, в їх розпорядженні теоретично могло бути 15 000 бійців та 40 гармат.
Посмішка долі: начальник штабу УГА Мишковський 1915 р. воював із січовиками.
Ще одна посмішка: обидва воєначальники «з переконання гетьманці, яких Директорія хотіла позбутися»[520].
Перші законотворчі кроки ЗУНР
Найперше УНРада схвалила «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії».
Засадничий принцип — рівність прав усіх громадян (який, до слова, було відкинуто режимом Директорії). Однак це стало не лише чинником внутрішніх сварок і непорозумінь всередині «об’єднаної УНР», але й одним з найважливіших факторів її нежиттєздатності.
Питання про автора (чи авторів) Основного закону ЗУНР не з’ясовано. Проаналізувавши архів ЗУНР, який зберігається в Українському католицькому університеті ім. Папи Климента VIII в Римі, о. Нагаєвський зробив висновок, що автором проекту Конституції ЗУНР був ієромонах ЧСВВ, визначний богослов, науковець та громадський діяч, один з найближчих співробітників митрополита Андрея о. Платонід Петро Філяс[521]. У розмові з автором цієї роботи в Римі у вересні 1996 р. тогочасний ректор УКУ Кир Іван (Хома, 1923—2006 рр.) повідомив, що проект Конституції ЗУНР написали митрополит Андрей, єпископи Йосафат (Коциловський), Григорій (Хомишин та о. д-р Філяс, які перебували тоді в Перемишлі.
Державний Секретаріат — уряд ЗУНР
9 листопада оголосили про створення вищого орган виконавчої влади — Тимчасового Державного секретаріату (згодом — Рада Державних секретарів Західно-Української Народної Республіки) під головуванням Костя Левицького. Відбувалося це в кращих традиціях національного державотворення, за принципом «якось то воно буде, бо ще жодного разу так не було щоб якось не було». Секретаріатові найперше доручили виконати європейського масштабу завдання — «виробити потрібні заходи для з’єднання всіх українських земель в одну державу»[522].
«Перебрання влади Державним секретаріатом було імпровізоване, як імпровізоване було й перебрання влади в краю, — зауважив у зв’язку з цим один з активних учасників процесу. — Ми не мали, як це зробили чехи, наперед визначених мужів до відповідних ділянок нашого державного життя. Лише великий запал і жертвенність населення спричинилися до того, що перебрання влади нам цілком удалося». «Жоден з наших провідних політиків, — вів він далі, — не виїздив на довші політичні студії поза Львів, щоб навчитись, як провадити політику. Ми не мали між нами ні Масариків, ні Бенешів, ні їм подібних політиків»[523].
Відсутність національних Бенешів та Масариків спробували компенсувати обранням Президії з 9 осіб на чолі з тим-таки Петрушевичем[524].
Листопад взагалі став місяцем гарячкової, судомної розбудови нової держави. Розбудовували, головним чином, на папері. 16 листопада побачив світ конституційний закон «Про тимчасову адміністрацію областей Західно-Української Народної Республіки», який запровадив її новий адміністративний поділ на 49 повітів.