Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Вихідний пункт, на якому базувалися погляди польських політичних кіл, був незаперечним історичним фактом: Польська Республіка була окупована Росією та Австро-Угорщиною, отже, йтися могло тільки про відновлення цієї держави в кордонах, які існували на момент окупації, тобто на 1772 р.
Ця позиція, безперечно, була правовою, консенсусною, послідовною, логічною, ясною та недвозначною. Така позиція в принципі не передбачала існування на якійсь частині окупованої Польської держави будь-якого іншого національного державного утворення — чи то українського, чи то єврейського, чи то німецького. Це стосувалося і Східної Галичини, яка перед окупацією була невід’ємною, інтегральною частиною Речі Посполитої.
Але, як це завжди буває в практичній політиці, різні люди бачили різні шляхи, які могли би привести їх до омріяної мети. Одна з таких концепцій передбачала, зокрема, відновлення автономії статусу Польського Королівства у складі Росії. Такий варіант прагнув реалізувати Польський Національний Комітет, створений у серпні 1917 р. в Женеві представниками Польської народно-демократичної партії. Лідер її — Роман Дмовський — радикальний націоналіст, пропагандист створення мононаціональної Польської держави.
Польський Національний Комітет навіть дістав був офіційне визнання з боку Антанти, оскільки його фундаментальна політична ідея не суперечила принципу «неподільності» одного з учасників коаліції переможців — Росії. Але практично таку концепцію реалізувати було неможливо з тієї простої причини, що російська політична думка «так і не доросла до визнання права польського народу на самостійне державницьке існування».
Крім того, «принцип самовизначення народів», підтримуваний «тодішньою (російською. — Д. Я.) пропагандою, суперечив засадам “єдиної і неподільної Росії”, якими керувався (Тимчасовий. — Д. Я.) уряд у політиці і практиці. <...> Незважаючи на проголошення незалежності Польщі, Тимчасовий уряд розраховував утримати майбутню польську державу у сфері власного впливу, не відмовляючись при цьому від претензій на гегемонію у Східній Європі»[508]. Повалення Тимчасового уряду, прихід до влади більшовиків та формальне визнання ними права польського народу на створення власної держави політично анулювали цю концепцію та її прихильників.
Поворотним моментом у справі відновлення польської державності стали:
— перемога Великої Британії, Франції та Сполучених Штатів у війні, що мало неодмінним наслідком принципові зміни територіального устрою Європи та створення, за необхідності, «санітарного кордону» проти нового режиму,
— події в Росії, які зруйнували щойно народжену демократичну республіку, мали наслідком створення держав та державних квазіутворень на периферії історичних московських земель,
— розпад імперії Габсбургів та утворення національних держав на території коронних земель Габсбургів.
У жовтні 1918 р. під тиском обставин, породжених військовою поразкою у війні та, відповідно, карколомним наростанням внутрішньополітичної напруженості в імперії, цісар Карл звернувся до підданих із закликом згуртуватися для захисту держави. Інструментом такого «захисту» повинні були стати так звані «національні комітети», які реально стали прототипами майбутніх національних виборних органів. Саме вони і добили агонізуючу державу Габсбургів: замість сприяти стабілізації ситуації вони пішли шляхом створення національних державних утворень.
Хистку «правову» підставу для цього створив відомий проект майбутньої мирової угоди, підготовлений та оприлюднений 28-м Президентом США Вудро Вілсоном. 11-й пункт проекту прямо говорив: угода між переможцями та переможеними у війні повинна передбачити «якнайширшу можливість автономного розвитку» для «народів Австро-Угорщини».
Ще один принципово важливий пункт, 13-й за порядком: «Повинна бути створена незалежна польська держава, яка повинна включати в себе всі території з незаперечно польським населенням, якій повинен бути забезпечений вільний та надійний доступ до моря, а політична та економічна незалежність якої, так само як і територіальна цілісність, повинні бути гарантовані міжнародною угодою»[509]. Проблема тут полягала в тому, що декларація оминала ключове для польського політикуму та народу питання — про кордони цієї майбутньої держави.