Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Такий політичний маневр, у свою чергу, унеможливив би наступні десятиліття кривавого українсько-польського протистояння, в якому переможця бути не могло за визначенням. В такому конфлікті завжди вигравала третя сторона, причому незалежно від її політичного устрою.
Проголошення ЗУНР: необхідність, злочин чи дурість? — 2
Назвати позицію української сторони правовою або, тим більше, політично доцільною, язик не повертається.
Межу довоєнних політичних вимог русько-українських галицьких та буковинських політиків — створення окремого національного коронного краю в межах Габсбурзької держави — тим більше не могло бути порушено і під час війни. При цьому таку позицію категорично не сприймали ані австрійські, ані угорські урядові, ані польські політичні кола.
Дізнавшись про створення польського Ліквідаційного комітету, члени УНРади скликали на вечір 31 жовтня термінову нараду. Ухвалили направити делегацію на чолі з Левицьким[518] до намісника Галичини, графа, генерал-полковника Карла Георга фон Гуйна.
Делегація просто з воза висунула Гуйнові, який від 28 жовтня очолював австро-угорську ліквідаційну комісію, передати владу Ліквідаційній комісії польській, вимогу передачі УНРаді влади у Галичині та на Буковині. Гуйн, ясна річ, задовольнити цю забаганку категорично відмовився. Вихід знайшли — Гуйн нібито передав повноваження заступнику, а вже той на підставі цісарського маніфесту від 16 жовтня та «одностайного бажання українського народу» формально «передав» владу УНРаді[519].
Австрійській стороні це нічого не коштувало. За 10 днів імперія припинила своє існування. Українці та поляки опинилися сам на сам зі зброєю в руках.
Початки україно-польського збройного протистояння
в Галичині. Збройні сили
Новопостала Польська держава мала у своєму розпорядженні добре озброєний І Польський корпус у складі трьох стрілецьких дивізій, дивізії улан та бригади резерву загальною чисельністю майже 25 тис. вояків (станом на травень 1918 р.)
Українці теоретично могли виставити Окремий січовий загін Коновальця-Мельника, який в цей момент був зайнятий під Києвом). Склад загону: один піхотний курінь (чотири сотні), кулеметна сотня, кінна розвідка, гарматна батарія, технічна частина загальною чисельністю 59 офіцерів і 1187 вояків. Реально в строю відповідно — 46 і 816 вояків.
У грудні 1918 р. стан справ дещо поліпшився. Курінь переформатували в дивізію чисельністю в 11 000 вояків. До складу дивізії включили Чорноморську, 1-шу та 2-гу Дніпровські дивізії — загалом 14 000 особового складу. З них 5 тис. — галичани за походженням, вояки австрійської армії. 20 тис. — «східняки», які в 1914—1917 рр. з австрійською армією воювали у складі армії російської.
І всі вони, як один, місяцями і тижнями маневрували в околицях Києва. Наприкінці 1918 р. — на початку 1919 р. розбіглися хто куди, станом на березень їх залишилося аж 300 офіцерів і 4500 рядових....
Божевілля україно-польського збройного протистояння, спровоковане галицькими націонал-соціалістами, припинилося лише після акції «Вісла». Жертви обидві сторони не можуть підрахувати до сьогодні.
Проголошення ЗУНР: необхідність, злочин чи дурість? — 3
Події наступних осінніх днів 1918 р. також відомі до найменших деталей. Українці, очевидно, були готові до результату перемовин з Гуйном. Подальші їхні кроки свідчать: делегація УНРади відвідувала намісника, так би мовити, для годиться, аби дістати формальну відмову. Остання, на їхню думку, очевидно, розв’язувала їм руки.
Керівник Військового комітету УНРади Дмитро Вітовський підписав наказ про переобрання влади на місцях власними силами та наказ підрозділам січовиків, які дислокувалися в Чернівцях, виступити до Львова. Таке блискавичне рішення, на нашу думку, свідчить про те, що воно готувалося заздалегідь, тобто до зустрічі з Гуйном. Озброєні українці наважилися на збройне захоплення влади, чим поставили себе поза законом — як іще чинним австрійським (оскільки всі вони були піддані Габсбургів), так і польським, якому належало народитися найближчими якщо не годинами, то днями.