Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Рядок за рядком проказує він сцену прощання Гектора з Андромахою коло Скейських воріт, щоби закінчити так:
Цього чару і вічності грецького мистецтва не може заперечити і т. Я. Савченко. Але він пробує з’ясувати всю справу інакше. «Грецьке мистецтво тішить нас, — каже він, — тим, що є воно перш за все суцільне і, як ніяке інше, виявляє суть своєї доби».
Але тут Савченко має проти себе Маркса, котрого сам, до речі, і цитує, не догадуючись, яку зброю має в нім проти себе. «Трудность заключается не в том, чтобы понять, что греческое искусство и эпос связаны с известными общественными формами развития. Трудность состоит в понимании того, что они еще продолжают давать нам художественное наслаждение» (Азіат. апок., стор. 24). Ту ж думку висловлює і Л. Д. Троцький, навіть розвиває її докладніше, деталізує її. «У классового общества, — говорить він, — несмотря на всю его изменчивость, имеются некоторые общие черты. Развившиеся в средневековом итальянском городе произведения искусства (як приклад, взято «Божественну комедію») могут, оказывается, заражать и нас. Что же для этого требуется? Немногое. Требуется, чтобы эти чувства и настроения получили такое широкое, напряженное, могущественное выражение, которое поднимало бы их над ограниченностью тогдашней жизни. Конечно, и Данте — продукт определенной социальной среды. Но Данте гений. Он поднимает переживания своей эпохи на огромную художественную высоту…» «И когда мне говорят, что художественное значение Данте для нас определяется тем, что он выражает быт определенной эпохи, то приходится только развести руками…» I трохи нижче: «Против такой карикатуры (на марксизм) и сказал свое крепкое словцо Антонио Лабриола». І далі в примітці іде цитата з Лабріоли. «Таким путем глупцы могли бы свести всю историю до степени коммерческой арифметики, и в конце концов новое оригинальное толкование творения Данте могло бы представить нам «Божественную комедию» в свете тех счетов на суконные товары, которые продувные флорентийские купцы продавали с великой для себя выгодой»[152].
Що ж ми можемо взяти з гомерівських поем? — запитує Я. Савченко, — моменти формальні чи, може, елементи свідомості, психології, філософії? Що хочете, що можете, те й беріть! — така наша на те відповідь. Ми вважатимемо, що уже добре, коли ми навчимося ті твори читати і добре їх розуміти, як не в ориґіналах, то у добре прокоментованих перекладах. Коли ж вам хочеться щось з того використати, що ж — використовуйте форму, використовуйте ідеологічні моменти, до чого маєте охоту і скільки вашої стане снаги. Тільки не думайте, що це так легко. Мавпувати Гомера, його засоби, вірш і інше, брати його як норму, користуватися з нього, як із збірника літературних рецептів, — річ безперспективна, педантична і невдячна. А от знайти в ньому щось цінне для нас, пристосувати до сучасного світосприйняття й смаку, взяти собі за приклад не аптечного учня, що виконує рецепти, а бджолу, що літає по квітках, витягти з нього медову росу еллінської життєрадості, як про те марить Хвильовий, — це завдання високе, складне і варте многолітньої праці. Зразки такої роботи єсть. Хіба не збагатило нашого досвіду і чуття тлумачення античного трагізму у Ніцше («Походження трагедії з духу музики») або артистичне відчуття Теокритового ідилізму у Дельвіґа?
В сподіванні такого мистецького синтезу Ґете і радив вивчати не так сучасників, як великих письменників старовини, що їх твори «протягом віків зберігали однакову цінність і вагу». Та й інші теоретики не раз та й не два вказували… хоч би на «інтелектуалізм» давніх літератур, як на рису надзвичайної цінності, як на з’явище, що його слід би було прищепити іншим літературам. Хто знає, може, студії над якимсь із грецьких поетів-трагіків утримали б і Я. Савченка від тої надсонівщини, від тої ріденької, як нізчимний борщ, балаканини, якої так багато мають його вірші в новій книзі «Життя й революції».
152
Троцкий Л. Литература и революция, вид. 2-е. — С. 199, 200, 201.