Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Далі не продовжую. Читачеві ясно, яка різниця в тоні між латинським елегіком і його українським переповідачем. Додамо тільки, що в ориґіналі вірш ніде не слабший від тлумачення акад. Ф. Корша, а останнє місце про місячне сяйво:
без порівняння сильніше. Чи не ясно, що, так розповідаючи, як розповідає автор «Апокаліпсиса», можна все споганити і все «спаплюжити»? І чи не нагадує це старого (і досить тривіального) єврейського анекдоту, як старий і поважний комерсант переповідає про своє враження від опери «Евгений Онегин»? У вище поданому переказі не більше відчуття Проперція, як у анекдотичному оповіданні відчуття Пушкіна і Чайковського. Повіриш Я. Савченкові, і рішуче незрозуміло стає, як читання такого брудного і брутального поета могло надихнути великого Ґете, котрий, як про те говорить і проф. Малеїн, єдине джерело відомостей нашого критика, признавався, що читання Проперція «потрясло всю його природу».
Особливо ж не ведеться т. Савченкові в формальних характеристиках римської поезії. Тут він інколи робить відкриття, але, на превеликий жаль, усе невдатні. «Не можна минути, — починає він свою доповідь про одно з таких відкриттів, — що вся майже римська поезія написана розміром гекзаметру». «Через те поезія ця в формальному розумінні прикро, як на наші часи, вражає холодною пишнотою аристократичного церемоніалу, врочистою патетикою і витіюватою кучерявістю».
Явне непорозуміння: по 1), дактилічний гекзаметр зовсім не такий загальновживаний вірш, як про те пишеться в «Апокаліпсисі». Горацій і Катулл пишуть свою ліричну поезію найрізноманітнішими метрами і системами (великий і малий сапфік, алкеєва строфа, п’ять асклепіадових систем, ямби, галліямби etc.); Тібулл, Проперцій, Овідій (в половині своїх творів), Марціал користаються елегічним дистихом; по 2), межи повільно затриманим гекзаметром Верґілієвої «Енеїди» і бистрими гекзаметрами Горацієвих сатир — ціле провалля, і характеристика епічного вірша у Савченка («урочиста патетика» etc.) анітрохи не в’яжеться до гекзаметрів усіх інших, крім Верґілія, поетів.
Для ілюстрації холодної пишноти латинського гекзаметра «Апокаліпсис» користується відомою епіграмою Доміція Марса на смерть Тібулла (даємо її тут в українському перекладі):
«Чи можна уявити собі, — запитує нас «Апокаліпсис», — щоб на розмір, як оцей, написать поему, скажемо, на тему революційної боротьби чи на тему громадської й особистої лірики» (стор. 37)? Не знаємо. На цей розмір ніхто не писав поем і серед римських поетів. Гекзаметром же на теми з революційного життя писати можна, що блискуче довів Тичина своїм «Клеоном і Діодотом» та епічним уривком «Повстанці». Це по-перше. По-друге, рядки, процитовані в «Апокаліпсисі» як гекзаметр (до речі, процитовані з помилкою в третьому рядку), зовсім не гекзаметр, а елегічний дистих. Очевидячки, з нашим теоретиком сталося щось подібне до чеховського «Учителя словесності». Пам’ятаємо: Варя і Нікітін сперечаються про те, чи був Пушкін психологом. Нікітін хвилюється, але за нього вступаються офіцери:
157
Пор. ориґінал:
Те quoque Vergilium comitem non aequa, Tibulle, Mors juvenem campos misit ad Elysios, Ne foret aut elegis molles qui fleret amores, Aut caneret forti regia bella pede.(M. Shanz, Geschichte der Römischer Litteratur, т. II. — Ч. 1. — C. 155).