Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
УПР обирає курс на війну з поляками
Радикальна антипольська позиція Петрушевича стала набувати ознак політичної реальності восени 1918 р., напередодні державницького краху Габсбурзької імперії.
Згідно з усталеною версією, представники українських політичних партій числом біля 500, в якійсь день перед 9 жовтня, під проводом найстаршого українського парламентарія, віце-президента австрійського парламенту, літератора та громадського діяча Юліяна Романчука ухвалили резолюцію з вимогами якнайшвидше ратифікувати Берестейський мир, відокремити українські землі від польських, забезпечити їхню національну автономію та політичне рівноправ’я, передати до складу «Наддніпрянської України» Холмщину і Підляшшя. На думку о. Нагаєвського, такі вимоги були реакцією на урядові плани забезпечити прихильність поляків в обмін на обіцянку прилучити Галичину і Холмщину до майбутньої Польщі, яка мала стати складовою частиною федерації з Австрією.
Президія УПР під проводом митрополита Андрея виступила з різким протестом проти цього плану. Власне, це був чи не перший публічний виступ першоієрарха УГКЦ з проблеми можливого переустрою двоєдиної монархії.
9 жовтня 1918 р. УПР загострила свою позицію, ухваливши заяву, головною думкою якої було: «наша дорога веде до Києва, а не до Варшави». 10 жовтня (за іншими даними — 12 жовтня), аби поставити імперську владу перед доконаним фактом, УПР ухвалила скликати 18 жовтня т. зв. «з’їзд мужів довір’я», на якому обговорити подальшу долю краю. На цій нараді був присутній і митрополит Андрей, який це рішення підписав[496].
Увечері 18 жовтня члени УПР, українські депутати галицького та буковинського соймів, єпископи УГКЦ, а також чільники політичних партій, проголосили створення «конституанти українських земель Австро-Угорщини» — Української Національної Ради.
Склад визначили в 56 осіб, на чолі поставили Петрушевича[497]. Ухвалили створити три так званих делегатури: Галицьку (керівник Левицький, осідок — Львів), Буковинську (Попович, Чернівці), Віденську (Петрушевич, Відень). Завдання останньої полягало в тому, щоби «стати не делегацією У. Н. Ради, але таки українським соймом і від перших днів, коли ми тут перейняли владу, підняти законодатну працю», добитися формальної передачі влади від уряду, опікуватися встановленням стосунків з іншими державами та керувати діяльністю Галицької і Буковинської делегатур[498]. Треба підкреслити: формально в цей момент вони діяли в правовому полі, що існувало, — цісарський маніфест від 16 жовтня гарантував українцям право на самовизначення.
Декларація Української Національної Ради
Оприлюднена програмна декларація УНРади містила «основні правові і соціально-економічні засади молодої держави». Серед них — політична та економічна рівність усіх громадян, без огляду на національність, мову, конфесійну належність, рід, стан або стать. Декларувалося запровадження демократичного ладу на основі загального, рівного, безпосереднього, таємного і пропорційного виборчого права, а також право представництва так званих «нацменшин» в уряді[499]. Обіцялися «справедлива земельна реформа», вибори до крайового парламенту тощо.
Деякі драматичні обставини ухвалення Декларації описав очевидець — галицький соціал-демократ Антін Чернецький (1887—1963 рр.). Він, зокрема, розповів про ключову роль, яку відіграв у процесі підготовки та ухвалення документа його «однопартієць», лідер наддніпрянських соціал-демократів Винниченко. За словами Чернецького, учасники зустрічі впродовж усієї ночі гарячково обговорювали засадничі ідеї декларації, яку наступного дня повинна була ухвалити УНРада. Більшість — усупереч позиції регіональних соціал-демократів — обстоювала ідею проголошення західноукраїнських земель коронним краєм у складі Австро-Угорщини. «Рішення УНРади від 18 жовтня було формальне, тимчасом до певної міри легалізоване маніфестом цісаря Карла з 16 жовтня, який перетворював Австрію на федерацію й закликав утворити з послів до державної ради національну раду кожної нації, яка в порозумінні з центральним урядом мала уладити дальші відносини в Австрії»[500], — пояснив інший безпосередній учасник події, відомий галицький політик, юрист радикал-демократ Іван Макух[501].
Проголошення ЗУНР: необхідність, злочин чи дурість?