Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Один з найбільш кваліфікованих дослідників історії того часу, Микола Чубатий, вважав, що землі, які увійшли до складу Західно-Української Народної Республіки (а це східна частина Галичини та північна — Буковини), обіймали не менш ніж 70 тис. кв. км, на яких проживало принаймні 6250 тис. осіб: 71% українців, 14% поляків, близько 13% євреїв, менше 2% німців. 62% з них були греко-католиками, 18% католиками латинського обряду, 6% православними, близько 13% сповідували юдаїзм[488].
Підрахунки Чубатого не збігаються, більше того — суперечать даним інших дослідників. Деякі вказують, що лише на території Галичини в 1939 р. проживало 5,8 млн людей[489], деякі пишуть про 8 млн станом на 1910 р.[490].
За мовною ознакою населення Герцогства Буковина розподілялося так: русини — 305 104 (38,4%), румуни — 273 254 (34,4%), німці — 168 851 (21,2%), поляки 36 210 (4,6%), інші — менше 1%. «У 1910 р., — вказує Галина Скорейко, — 102 913 були іудеями (12,9%), яких необхідно відняти від німецькомовної групи, хоча, звичайно, з невеличкою похибкою, бо були іудеї, які подавали своєю розмовною мовою й польську, українську». В Чернівцях станом на 1910 р. проживало 28 427 (34,4 %) євреїв, 14 737 (17,9%) поляків, 14 242 (17,3%) русини, 12 522 (15,2%) румуни, 12 193 (14,8%) німці, менше 1% припадало на представників інших національних груп[491].
Міркування автора
Не треба бути професійним істориком, демографом або соціологом, аби зрозуміти надзвичайну строкатість населення Королівства Галичини та Лодомерії та Великого Герцогства Буковина.
Як у Галичині, так і на Буковині, лінія розподілу між основними національними та конфесійними групами проходила і на рівні села, і на рівні міського кварталу, і на рівні будинку, і на рівні поверху цього будинку, і всередині однієї родини — у мультинаціональних районах «змішані» шлюби не є чимось надзвичайним.
У випадку Галичини, на відміну від Буковини, а, тим більше, підросійської «України», національний склад населення та розподіл його за конфесійною ознакою збігалися: поняття «русин» означало «греко-католик», «поляк» — «римо-католик», «єврей» — «юдей», «німець» — «протестант».
Реалії життя в поліконфесійних та мультинаціональних спільнотах, жорстко детермінували необхідність порозуміння, постійного діалогу — як на рівні окремої родини, так і на рівні тих чи інших національних груп або конфесійних громад.
Регуляторну функцію тут могла виконувати і виконували як австро-угорська держава (керуючись писаним правом), так і громади (керуючись правом звичаєвим).
Самоочевидно: вирішення такого надважливого питання, як питання подальшого правового статусу тієї чи іншої території (або її частини) після державного розпаду Австро-Угорщини, вимагало надзвичайної зваженості, поміркованості, поступу, врахування інтересів усіх сторін.
У випадку Галичини це означало необхідність діалогу поміж політичним проводом насамперед польської, єврейської та української громад, у випадку Буковини — української, румунської, німецької та єврейської. Будь-яке ініціативне рішення проводу будь-якої громади автоматично сприймалося проводом усіх інших мінімум як недружнє, максимум — як вороже. Усі подальші політичні події це тільки підтвердили.
До якої України «приєдналася» Північна Буковина?
Згідно розповсюдженої точки зору, приєднання «української частини Буковини» до складу «єдиної Української держави» було ухвалене на чи то «загальнонародному», чи то «багатолюдному» «народному вічі», яке зібралося в Чернівцях 3 листопада 1918 р. Задумаймося над цим. Спробуймо поставити прості питання й отримати на них ясні відповіді.
Питання перше: яку легітимність, яку законну силу і для кого могло мати рішення про «приєднання» до «єдиної Української держави» за 10 днів до зречення імператора Карла? Перша ясна відповідь є такою: ніякої сили і ні для кого це рішення не мало. Австро-Угорщина існувала, і ніхто, в т. ч. сам імператор не знав 3 листопада про своє зречення листопада 11-го. Не могли знати цього ані учасники чернівецького «віча», ані його організатори — хіба хто з них мав здібності провидця.
Питання друге: до якої такої «єдиної Української держави» було ухвалено приєднатися? «Українська держава» станом на 3 листопада була тільки одна — гетьмана Скоропадського. Але саме про приєднання в зазначеному рішенні чернівецького «віча» — навіть якщо воно існувало — не йдеться.