Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Ідімо далі. Достеменно встановлено і неодноразово підтверджено, що «підготовка до встановлення влади українцями у Східній Галичині на місцях мала цілком таємний характер». Іншими словами, проголошення ЗУНР стало результатом заколоту, а не, знову-таки, наслідком «Української революції» 1917—1920 рр. Такий висновок підтверджується тим самим автором, який прямо вказує на те, що «відновлення національної державності на західноукраїнських землях» проголосили аж 66 делегатів Української Національної Ради.
66 осіб, які, між іншим, не мали на те ніяких законних повноважень, проголосили Західно-Українську Народну Республіку на частині території Королівства Галичини і Лодомерії, тобто на східних теренах Речі Посполитої, окупованих Австро-Угорщиною в 1772 р.
А можна було би сказати простіше. Сказати правду. Правда ж полягає в тому, що ніякої національної державності на «західноукраїнських» землях, що не існували в природі, ніколи не проголошувалося.
Якщо взяти до уваги буквально маніакальний антипольський характер цієї «революції», «батьки» якої пішли на проголошення української держави поза переговорами з поляками — організувати переговори треба було хоча б з огляду на 10-разову чисельну перевагу поляків над українцями та відсутність в останніх необхідних для утримання держави мобілізаційних ресурсів, — стане самозрозумілою абсурдність головних усталених в історіографії аксіом. Зокрема таких:
— «Листопадова революція 1918 р. на західноукраїнських землях носила національно-демократичний характер»,
— вона «стала закономірним результатом і складовою частиною розвитку загальноукраїнського національно-визвольного руху першої чверті ХХ ст., в т. ч. і Української революції 1917—1920 рр.»,
— виникнення та утвердження ЗУНР «стало закономірним наслідком розвитку Листопадової революції»,
— процес державного будівництва[485] в ЗУНР «мав цілеспрямований, послідовний, законодавчо обґрунтований та забезпечений характер на кожному з цих етапів. Його реалізація в конкретних формах мала певні особливості, не характерні для процесу національного державотворення в ході Української революції 1917—1920 рр. в інших регіонах України»[486].
Висновок автора
Чинна офіційна, залізобетонна схема історії ЗУНР така: загальноукраїнський національно-визвольний рух «першої чверті ХХ ст.» (якщо зовсім коректно — його відсутність у 1900—1917 рр. — Д. Я.) мав своїм «закономірним наслідком Українську революцію 1917—1920 рр.», яка, в свою чергу, мала «закономірним наслідком» Листопадову революцію, а та, в свою чергу, мала «закономірним наслідком» створення ЗУНР. Створення останньої, в свою чергу, мало особливості, «не характерні для процесу національного державотворення <...> в інших регіонах України».
Хто тут кого «мав», як, коли і в який спосіб — зрозуміти важко. Так само, як і неможливо на тверезу голову зрозуміти, як одна й та сама «Українська революція» знову ж таки «мала» своїм наслідком два діаметрально протилежні, антагоністичні, несумісні за характером процеси. А саме — діячі ЗУНР і подумати не могли про скасування інституту приватної власності, запровадження сегрегаційних законів та й взагалі скасування права як такого, проведення одночасно п’яти чи шести зовнішньополітичних курсів, створення фронтів воєнних дій на трьох-чотирьох напрямках одночасно й т. д., й т. п.
Що ж відбувалося насправді?
Насправді відбувалося ось що: «конфлікт двох народів, що заселяли поліетнічну територію Галичини. Українці, — на думку сучасних польських дослідників, — мали на своєму боці більшість населення, а за поляками стояла сильніша господарська, стратегічна і культурна традиція»[487].
А також, додам від себе, переможці Першої світової. Наприклад, Велика Британія та Франція.
Територія та населення ЗУНР
Завдяки сумлінному сучасному дослідженню маємо натомість ясне уявлення про кількісний, національний та конфесійний склад населення Герцогства Буковина (тобто Південної та Північної Буковини). Воно сягало майже 800 000 осіб, з яких майже 83 тис. проживало в Чернівцях.