Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
Своїх підозр щодо причетності дочки Шумилова до написання записок із погрозами я вирішила поки що не висловлювати. Ксенії це однозначно не сподобалося б. Видавець же й без цього досить дивно реагував на мої розпитування про дочку. Втім, і на решту запитань. І не тільки запитань.
Я раптом уявила нас із Шумиловим — який вигляд ми мали б збоку, та, силкуючись давати об’єктивну оцінку всьому, що відбувалося, прокрутила в пам’яті минулу розмову.
Він взагалі був химерний, цей видавець. Не здивуюся, якщо навіть…
«Так, — протверезила мене самоіронія, — підозри щодо своїх наймачів, схоже, уже стають твоєю кепською звичкою. Навіщо їм звертатися до детектива, якщо не хочуть, щоб справу було розплутано?»
Втім, я ж ані слова не зронила про те, що розслідування вестиме Георгій Собаневський. Підсвідоме бажання зачарувати видавця, схоже, змусило мене здаватися трохи самостійнішою, ніж я є насправді. З усього, що я тут наговорила, Шумилов просто зобов’язаний був зробити висновок про цілковиту мою непридатність до розслідування. Найняти мене могла б лише людина, яка палко бажала б саме заплутати справу…
Негарні передчуття змусили мене додати газу. Мерщій до Георгія. Уже він-бо зуміє в усьому розібратися. Зуміє захистити мене й Сестрицю, зуміє знайти зниклих дівчаток, зуміє поставити на місце негідника, що підкидає мені свої мерзенні записки. Ні, я не змінила прийнятого ще вранці рішення зробити справу режисерки своєю особистою справою. Просто кожен вирішує проблеми, що виникають, власними методами. Я — шляхом залучення Георгія. Якщо мені вдасться привернути Жорикову увагу до зникнення акторок, то він, поза сумнівом, докопається до істини. Від цього справа не стане менш «моєю», адже саме я змушу Георгія де зробити. Швидше ж бо до Жорика!
«Нічого не скажеш, гарний цей видавець! Зовсім заморочив мені голову! Як я тільки могла йому повірити?» — обурювалася змучена підозрами та розчарована в усіх на світі моя легковажна частина.
Під’їжджаючи до свого дому, я зі смутком констатувала, що всі мої симпатії до Шумилова цілковито випарувалася. Як завше, коли чергова закоханість виявлялася скороминущою, я трішки засмучувалася. На додачу до загального негативного стану ще й ця неприємність остаточно знищила рештки гарного настрою. Ет, а вранці театральна справа здавалася такою приємною і привабливою…
Настуся, видно, відчула мій стан і принишкла, задивилась у вікно. Щоправда, звуки з навушників її плеєра конкурували з моєю автомагнітолою… Але попри це поведінку Сестриці можна було назвати навдивовижу тихою. Схоже, я робила перші педагогічні успіхи.
Розділ про те, як безглуздо діти стають дорослішими
— Як добре вдома! — зумисне голосно промуркотіла я в передпокої, щоб привернути увагу Георгія до нашої появи. — Ти собі уявити не можеш, скільки на вулиці всіляких неприємностей.
— То сиділа б у офісі, — на весь голос прокричав Георгій, не виходячи з кімнати. Ніщо не могло відірвати детектива Собаневського від напруженої боротьби з комп’ютерними монстрами. — То, чого доброго, й катастроф на вулицях поменшало б.
Настуся, завжди готова підіграти Жорикові, пирснула зо сміху.
— Ти не розумієш, — намагаючись зберігати серйозність, провадила я, — цього разу я нічого не накоїла. Без мене обійшлося. Знаєш, ця справа виявилася не настільки незначною, як ти припускав. Без тебе не впораюся. Необхідне твоє втручання.
Усе це я вигукувала, стрибаючи по коридору на одній нозі. Процес роззування трохи затягнувся. Куплені тиждень тому ботфорти на ногах мали просто вражаючий вигляд, любили на них сидіти й без бою не скидалися.
— Та вийміть мене хто-небудь звідси! — не витримала я. — Я ж не кіт, щоб усе життя провести в чоботях.
— Чого було пхати ноги куди попало? — безініціативно відгукнувся Жорик, якому вже встиг добряче набриднути процес вилучення мене з обіймів дорогого взуття. На жаль, крім Георгія це ритуальне дійство виконувати не було кому. В Настусі просто сили не вистачило б. Комп’ютерним іграшкам довелося трішки почекати.
Настуся помітила, що комп’ютер звільнився, миттю прослизнула в кімнату й полізла в інтернет.
— Уявляєш, спілкувалася півдня з замовником — видавцем Шумиловим, і в результаті виявила, що з усіх задіяних у справі персонажів, він найбільш підозрілий, — довірчо вручаючи Жорику свою ногу, повідомила я, обома руками хапаючись при цьому за ручку дверей.
— У вас із ним це взаємно. Він телефонував кілька хвилин тому. Просив, щоб я стежив за тобою. Ти в нього — головний кандидат у злочинці, — спокійнісінько мовив Георгій.