Казки Сельви

Поза сумнівом, азійська Змія та американська Водяна Кобра з першого погляду не злюбили одна одну. Гамадріада своїм поводженням отруйної змії викликала зневагу Мисливиці, чиї сила та вправність у свою чергу збуджували лють і заздрощі Королівської Кобри. Отже давня ворожість отруйних та неотруйних змій на цих Зборах мала шанси спалахнути з новою силою.

— А по-моєму, — відповіла Водяна Кобра, — коні та люди в цій боротьбі є другорядними. Тож хоч би як утішалися ми, вбиваючи і тих, і других, ця втіха не йде в жодне порівняння із радістю, з якою накинеться на нас собака, щойно їм заманеться влаштувати полювання, а вони таки влаштують його, будьте певні, і притому дуже скоро. Собака, невразливий для жодних укусів, навіть для укусів цієї пані з капелюшком, — додала вона, недбало кивнувши в бік Королівської Кобри, — ось найстрашніший ворог, тим паче що він навчений переслідувати змій. А як вважаєш ти, Хрестова Гадюко?

Присутнім була також добре відома щира дружба, що єднала Водяну Кобру й Хрестову Гадюку, хоча, можливо, в їхніх стосунках переважала взаємна повага двох розумних створінь.

— Я згодна із Водяною Коброю, — озвалася Хрестова Гадюка. — Якщо собака візьметься за справу, нам доведеться непереливки.

— Треба їх випередити! — вигукнула Королівська Кобра.

— Ми не зможемо відчутно їх випередити!.. Я цілком згодна з кузиною.

— А я й не сумнівалася, — спокійно проказала та.

Це вже було занадто: від люті зуби Королівської Кобри наповнилися отрутою.

— Не знаю, чи багато важить думка цієї балакухи, — мовила вона, скоса зиркнувши на Водяну Кобру. — Адже за нинішніх обставин на справжню небезпеку наражаємося ми, отруйні змії, прикрашені чорним каптуром Смерті. Вужам добре відомо, що Людина їх не боїться, бо вони не здатні завдавати страху.

— Чудово сказано! — пролунав голос, якого доти не було чутно.

Королівська Кобра вчула в цьому спокійному тоні легку іронію й, швидко озирнувшись, уздріла двоє великих блискучих очей, що лагідно дивилися на неї.

— Ти кажеш це мені? — запитала зневажливо.

— Авжеж, тобі, — стримано відповіла співрозмовниця. — В твоїх словах криється глибока правда.

Королівська Кобра знову відчула іронію і — в невиразно­му передчутті швидко глянула на згорнуту клубком у напівтьмі печери незнайомку.

— Ти Анаконда?

— Ти сама сказала! — Анаконда злегка вклонилася. Однак Королівській Кобрі хотілося одразу все з’ясувати.

— Стривай! — вигукнула вона.

— Ні! — урвала її Анаконда. — Дозволь уже мені. Той, хто має гарне тіло — зграбне, дуже та спритне — долає ворога, як справжній боєць, завдяки міцним нервам та м’язам, якими він може пишатися. Так б’ються яструб, леопард, ягуар і ми, тобто всі благородні створіння. А дурні, незграбні тварини, нездатні вступити у відкритий двобій покладаються на отруйні зуби, вбивають нишком, як ця чужинка, що намагається вразити нас своїм великим капелюхом!