Казки Сельви
- Автор: Кирога Орасио
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-15-1
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки Сельви». Краткое содержание книги:
Орасіо Кіроґа творив у різних жанрах — дебютувавши як поет, згодом він став автором двох романів, повісті, збірника п’єс. Однак для читачів Кіроґа — передусім неперевершений майстер оповідання. Зворушливим та оригінальним залишається він і тоді, коли звертається до такого жанру як казки та оповідання про тварин.
Ще в 1903 році Орасіо Кіроґа як фотограф узяв участь в археологічній експедиції в аргентинській провінції Місьйонес. Згодом, зачарований первозданною природою тих місць, залишив Буенос-Айрес і на довгі десять років оселився у сельві — саме так іспанською та португальською мовами звуть буйні тропічні ліси Південної Америки. Досвід життя серед дикої природи прислужився письменникові у створенні збірника оповідань «Дикун» (1920), а також книжок «Казки сельви» (1918) та «Пригоди Анаконди» (1921).
Дві останні, перекладені українською, ввійшли до цього видання і, на думку видавництва, зацікавлять широке коло читачів — і зовсім юних, і дорослих.
Побачивши це, Водяна Кобра збагнула, що на змій чекає скін. Жалюгідні, переможені, налякані вони попри все віддавали себе на заклання. І, визивно висолопивши язика, Водяна Кобра, — котра вміла плазувати так швидко, що легко могла б урятуватися, — поповзла, як усі, назустріч смерті.
Зненацька відчула дотик іншого тіла й зраділа, впізнавши Анаконду.
— Бачиш, — посміхнулася Водяна Кобра, — в яку халепу вскочили ми через цю Азіатку.
— Так, паскудне створіння... — проказала Анаконда, плазуючи поруч із нею.
— А тепер всіх веде туди, де на нас чекає погибель!..
— Принаймні її... — похмуро кинула Анаконда, — вона не зазнає такої втіхи...
І приятельки, пришвидшивши рух, наздогнали загал.
Змії саме добулися до печери.
— Стривайте! — виступила наперед Анаконда, блиснувши очима. — Ви цього не знаєте, а мені достеменно відомо, що за десять хвилин одна з нас розпрощається з життям. Адже Збори скінчилися і їхні правила вже не діють, чи не так, Каскавело?
Запала тривала мовчанка.
— Так, — зажурено озвалася Гримуча Змія. — Збори скінчилися...
— В такому разі, — мовивши це, Анаконда роззирнулася, — перш ніж померти, я хотіла б... Що ж, так воно краще! — задоволено додала, завваживши, що Королівська Кобра повільно насувається на неї.
Момент для двобою був не надто вдалий. Та відколи існує світ, ніщо, навіть згубне для обох видів панування Людини, не могло завадити отруйним та неотруйним зміям зводити порахунки.
Перша атака виявилася сприятливою для Королівської Кобри: її зуби по самісінькі ясна встромилися в шию Анаконди. А та, чудовим маневром, до якого вдаються всі вужі, застосовуючи проти суперника мертву хватку, блискавично метнулася вперед та обвилася навколо Гамадріади, котрій одразу перехопило подих. Анаконда, яка, здавалося, спрямувала всі свої життєві сили на ці обійми, поступово змикала сталеві кільця, проте Королівська Кобра не випускала здобич. В якусь мить Анаконда відчула, як у неї хруснула прокушена зубами суперниці шия. Вона зробила неймовірне зусилля, і зрештою цей останній спалах волі схилив терези битви на її користь. Сходячи слиною, Королівська Кобра розціпила зуби, й вивільнена голова Анаконди притиснула тіло Гамадріади.
Тепер Анаконда знала, що суперниці вже не вдасться вирватися з її обіймів, і — піднімаючи дедалі вище голову — короткими та хижими ривками почала шматувати кобру, а в тої лише безпорадно тіпалася голова. Дев’яносто шість гострих зубів Анаконди дісталися до каптура, а тоді до горла суперниці і нарешті з глухим хрускотом перегризли голову Гамадріади.
Все було скінчено. Анаконда послабила обійми, й товста шия мертвої Королівської Кобри важко гепнулася на землю.
— Принаймні хоч якась утіха, — прошепотіла Анаконда й безживно впала на Азійську змію.
В ту ж таки мить за якихось сто метрів од себе втікачки почули бадьорий гавкіт.
І змії, які за десять хвилин перед тим наполохано скупчилися біля входу до печери, відчули, як їхні очі спалахують прагненням зітнутися в смертельному двобої за рідні хащі.
— До печери! — вигукнули деякі з них.
— Ні, тут! Помремо тут! — зашипіли всі. І перед кам’яною брилою, що відрізала їм шляхи для відступу, згорнувшись у клубок і гордо звівши голови з палаючими очима, вони завмерли в чеканні.
Чекати довелося недовго. В блідому світлі нової днини, на тлі темного лісу перед ними окреслилися два високих силуети — нового директора та Фрагосо із собакою на повідку: пес люто гарчав і рвався вперед.
— Все пропало! Цього разу нам кінець! — прошепотіла Водяна Кобра, прощаючись цими шістьма словами з доволі щасливим життям, яке вирішила офірувати. І метнулася назустріч собаці — той уже був зовсім поряд, з його пащі стікала цівка білої слини. Пес ухилився від удару й оскаженіло накинувся на Гримучу Змію, а та вп’ялася зубами йому в писок. Дабой у нестямі замотав головою, силкуючись скинути Каскавелу, але та вчепилася в нього мертвою хваткою.
Скориставшись нагодою, Плямиста Жарарака вчепилася зубами собаці в черево, але тут нагодилися люди. За мить Гримуча Змія й Плямиста Жарарака вже конали на землі з розпанаханими нутрощами.
Золоту Уруту, а слідом за нею Зіпо розрубали навпіл. Списоголова Змія спромоглася вп’ястися собаці в язик, але за мить два вправні удари кийка розрубали її натроє, і вона впала поруч із Ескулаповим Полозом.
Запекла битва, або радше бійня тривала, супроводжувана шипінням змій та гавкотом усюдисущого Дабоя. Змії падали одна за одною з перекушеними собакою головами чи розчавлені людьми, не благаючи нещадних ворогів про пощаду. Їхні мертві тіла лежали біля входу до печери, де вони провели свої останні Збори. Одними з останніх загинули Хрестова Гадюка та Водяна Кобра.