Казки Сельви
- Автор: Кирога Орасио
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-15-1
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки Сельви». Краткое содержание книги:
Орасіо Кіроґа творив у різних жанрах — дебютувавши як поет, згодом він став автором двох романів, повісті, збірника п’єс. Однак для читачів Кіроґа — передусім неперевершений майстер оповідання. Зворушливим та оригінальним залишається він і тоді, коли звертається до такого жанру як казки та оповідання про тварин.
Ще в 1903 році Орасіо Кіроґа як фотограф узяв участь в археологічній експедиції в аргентинській провінції Місьйонес. Згодом, зачарований первозданною природою тих місць, залишив Буенос-Айрес і на довгі десять років оселився у сельві — саме так іспанською та португальською мовами звуть буйні тропічні ліси Південної Америки. Досвід життя серед дикої природи прислужився письменникові у створенні збірника оповідань «Дикун» (1920), а також книжок «Казки сельви» (1918) та «Пригоди Анаконди» (1921).
Дві останні, перекладені українською, ввійшли до цього видання і, на думку видавництва, зацікавлять широке коло читачів — і зовсім юних, і дорослих.
— Добре пильнуй! — розважливо порадила Водяна Кобра. — Там багато порожніх кліток... Ох, ледве не забула! — додала вона, звертаючись до Хрестової Гадюки. — На зворотному шляху... Там є чорний кудлатий собака... По-моєму, він навчений брати слід змії... Тож добре пильнуй!
— Що ж, побачимо! Але прошу завтра вночі скликати Збори в повному складі. Якщо я не з’явлюся, тим гірше...
Тим часом присутні не переставали дивуватися.
— Собака, що бере слід змії?.. Ти певна?
— Майже. Стережіться його, цей пес може завдати нам більшого лиха, ніж усі люди разом узяті!
— Я ним займуся! — вигукнула Каскавела, радіючи з того, що без жодних розумових зусиль зможе пустити в дію свої вбивчі залози, з яких отрута потрапляє в зуби при найменшому нервовому подразненні.
Змії вже готові були поширити новину по своїх закомірках, а Водяній Кобрі, як найкращому верхолазу, доручили оголосити тривогу серед родичок, які воліли селитися на деревах.
О третій годині ночі Збори скінчилися. Повернувшись до звичного життя, змії розповзлися хто куди, мовчазні, похмурі, наче й незнайомі між собою, а тим часом у глибині печери, згорнувшись клубком, незрушно лежала Гримуча Змія: вона забулася в напівсні, втупившись скляними зеленими очима туди, де їй ввижалися тисячі закляклих від її погляду собак.
7.
Була перша година дня. Розпеченою рівниною, ховаючись у заростях ковили, Хрестова Гадюка повзла до Будинку. В її голові була одна думка, та вона й не потребувала жодної іншої, крім цієї: вбити першу-ліпшу Людину, котра трапиться на її шляху. Змія дісталася до галереї й, згорнувшись клубком, стала чекати. Минуло півгодини. Через удушливу спеку, що панувала вже три дні, її вже почав був змагати сон, коли це раптом із приміщення до слуху змії долинули якісь приглушені звуки, що наближалися. Двері Будинку стояли розчахнуті, і в якихось тридцяти сантиметрах від неї з’явився чорний кудлатий собака із заспаними очима.
— Кляте поріддя! — проказала Хрестова Гадюка. — Краще б це була Людина.
В ту ж таки мить пес зупинився, принюхуючись, та обернувся... Запізно! Від несподіванки він жалібно заскавчав, відчайдушно мотаючи укушеним писком.
— З цим покінчено, — прошипіла Хрестова Гадюка, знову згортаючись клубком. Собака вже ладен був накинутися на неї та, зачувши кроки господаря, завмер, готовий до стрибка, і тільки сердито гавкав на змію. З’явився чоловік у темних окулярах.
— Що сталося? — запитав хтось з іншого кінця галереї.
— Тут Alternatus[10]... Чудовий екземпляр, — відповів чоловік. І перш ніж змія встигла захиститися, її голову стиснули лабети, припасовані до кінця довжелезної палиці.
Уруту нетямилася від такої ганьби; вона кидалася на всі боки, марно намагаючись згрупуватися та обвитися уздовж палиці. Це було неможливо; їй бракувало опертя для хвоста, того самого знаменитого опертя, без якого навіть могутній удав стає принизливо безсилим. Повислу отак на палиці чоловік відніс її до серпентарію та жбурнув досередини.
Серпентарій виявився загородженим листами цинку звичайним клаптем землі, на якому стояли кілька кліток, з трьома або чотирма десятками змій. Хрестова Гадюка впала на землю й, знесилена, лежала якийсь час, згорнувшись клубком, під палючим сонцем.
Вочевидь, це був тимчасовий притулок для змій; купатися вони мали у великих та низьких просмолених ящиках, а кілька кліток та купи каміння призначалися для відпочинку мешканців цього імпровізованого раю.
Невдовзі п’ять чи шість змій оточили Хрестову Гадюку й, переповзаючи через неї, намагалися з’ясувати, якого вона роду.
Хрестова Гадюка упізнала їх усіх, крім гігантської змії, котра купалася в клітці з дротяною сіткою. Хто ця незнайомка? Хрестова Гадюка ніколи не бачила таких змій. Пропадаючи з цікавості, вона повільно підповзла ближче.
Коли опинилася зовсім поруч, незнайомка підвела голову. Хрестова Гадюка сторожко відсахнулася й аж присвиснула з подиву. Гігантська змія роздула шию та явила каптур такого страхітливого вигляду, якого Хрестовій Гадюці ще не доводилося спостерігати. Неймовірна незнайомка просто таки вразила її.
— Хто ти? — пробурмотіла Хрестова Гадюка. — Ти з наших?
Вона мала на увазі, чи належить незнайомка до роду отруйних змій. А та, упевнившись, що Гадюка не має лихих намірів, згорнула каптур:
— Так. Але я не тутешня. Я родом здаля... з Індії.
— Як тебе звати?
— Моє ім’я Гамадріада... або ж Королівська Кобра.
— А я Хрестова Гадюка.
— Авжеж, можеш цього й не казати. Я вже бачила чимало твоїх сестер... Коли тебе впіймали?
10
Латинська назва хрестової гадюки — Chinocerophis alternatus.