Казки Сельви
- Автор: Кирога Орасио
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-15-1
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки Сельви». Краткое содержание книги:
Орасіо Кіроґа творив у різних жанрах — дебютувавши як поет, згодом він став автором двох романів, повісті, збірника п’єс. Однак для читачів Кіроґа — передусім неперевершений майстер оповідання. Зворушливим та оригінальним залишається він і тоді, коли звертається до такого жанру як казки та оповідання про тварин.
Ще в 1903 році Орасіо Кіроґа як фотограф узяв участь в археологічній експедиції в аргентинській провінції Місьйонес. Згодом, зачарований первозданною природою тих місць, залишив Буенос-Айрес і на довгі десять років оселився у сельві — саме так іспанською та португальською мовами звуть буйні тропічні ліси Південної Америки. Досвід життя серед дикої природи прислужився письменникові у створенні збірника оповідань «Дикун» (1920), а також книжок «Казки сельви» (1918) та «Пригоди Анаконди» (1921).
Дві останні, перекладені українською, ввійшли до цього видання і, на думку видавництва, зацікавлять широке коло читачів — і зовсім юних, і дорослих.
Крім Хрестової Гадюки, на Збори не з’явилася ще одна змія, однак усі присутні вдавали, начебто не помічають цього.
А проте вони були змушені озирнутися, коли з-за папороті вистромилася голова з великими жвавими очима.
— Можна? — бадьоро запитала новенька.
Зачувши її голос, змії попіднімали голови, а їхніми тілами наче пробіг електричний струм.
— Чого тобі треба? — роздратовано озвалася Списоголова Змія.
— Тобі тут не місце! — вигукнула Золота Уруту, вперше втративши самовладання.
— Забирайся геть! Геть! — стривожено загомоніли ще кілька змій.
Гримуча Змія урвала їх гучним, хоча й уривчастим шипінням:
— Подруги! Не забувайте, що ми на Зборах, правила яких відомі всім: поки вони тривають, нікому не дозволено вдаватися до сили. Проходь, Анакондо!
— Слушні слова! — дещо іронічно мовила Водяна Кобра. — Шляхетні слова нашої королеви запевняють усім безпеку. Проходь, Анакондо!
Жвава й симпатична голова Анаконди просунулася вперед, тягнучи за собою два з половиною метри темного гнучкого тіла. Кинувши на Водяну Кобру тямущий погляд, Анаконда проповзла повз усіх і з утішливим шипінням умостилася поруч із Гримучою Змією, котра несамохіть відсахнулася.
— Я тобі не заважаю? — чемно поцікавилася Анаконда.
— Ні, жодним чином! — відповіла Каскавела. — Мені заважають набряклі отрутою залози...
Анаконда й Водяна Кобра іронічно перезирнулися й почали уважно слухати.
Неприхована ворожість Зборів до новенької мала певні підстави, які варто розтлумачити. Анаконда є королевою усіх змій на світі — нині сущих та прийдешніх — до яких належить і Малайський Пітон. Вона має надзвичайну силу і жодне живе створіння не здатне витримати її обіймів. Уся сельва тремтить і ховається, коли її десятиметрове зелене тіло з великими чорними оксамитовими плямами починає неквапно спускатися з дерева. Однак Анаконда надто велика, щоб відчувати ненависть до когось — щоправда за одним винятком, а усвідомлення власної сили здавна обумовлює її приязне ставлення до Людини. Ненавидить вона лише отруйних змій, і саме тому поява величної Анаконди викликала серед них таке замішання.
Втім Анаконда не була уродженкою цього краю. Вона дісталася сюди під час повені бурхливими водами Парани й охоче тут залишилася та заприязнилася з усіма тутешніми мешканцями, а надто із Водяною Коброю. До того ж наша Анаконда була ще зовсім молодою й не могла змагатися довжиною зі своїми удачливими десятиметровими предками. Втім її два з половиною метри були варті п’яти з огляду на силу цієї чудової змії, котра на заході сонця залюбки перепливала Амазонку, високо здійнявши над водою голову.
Отже учасниці Зборів відволіклися, проте Спесивиця вже взяла слово.
— Гадаю, можна розпочинати, — мовила вона. — Передусім слід взнати, що сталося з Хрестовою Гадюкою. Вона обіцяла швидко повернутися.
— Ні, вона обіцяла повернутися, щойно зможе, — уточнила Водяна Кобра. — Ми мусимо її зачекати.
— Навіщо? — озвалася Списоголова Змія, навіть не удостоївши Водяну Кобру поглядом.
— Як це навіщо? — підвела голову та. — Тільки така дурепа, як Списоголова Змія, може про це запитувати... Мені вже набридло слухати на Зборах усілякі нісенітниці! Начебто отруйні змії представляють тут увесь наш рід! Всі, крім неї, — кінцем хвоста Водяна Кобра вказала на Списоголову Змію — всі, крім неї свідомі того, що від новин, які принесе Хрестова Гадюка, залежить наш план... То невже не зрозуміло, навіщо її чекати?.. Кепські наші справи, якщо на Зборах переважатимуть такі розумниці, як ця!
— Тільки без образ! — похмуро прошипіла Маленька Уруту.
Водяна Кобра обернулася до неї.
— А тобі що до цього?
— Без образ! — з почуттям власної гідності повторила змійка.
Водяна Кобра оцінююче глянула на загальну улюбленицю й змінила тон.
— Моя крихітна родичка має рацію, — спокійно проказала вона й звернулася до Списоголової Змії: — Вибач.
— Байдуже! — люто озвалася та.
— Нехай так, але я однаково прошу пробачення.
На щастя, в цю мить почулося шипіння чатової змії на ім’я Кораловий Аспід:
— Онде повзе Хрестова Гадюка!
— Нарешті! — радісно загомоніли присутні. Однак їхня радість змінилася подивом, коли поруч із Хрестовою Гадюкою вони вздріли невідому гігантську змію.
Поки Хрестова Гадюка вмощувалася біля Спесивиці, непрохана гостя, повільно згорнувшись у клубок, завмерла посеред печери.
— Каскавело! — мовила Хрестова Гадюка, — Привітай її. Вона нашого роду.