Щоденники дракона
- Автор: Поляков Валерий
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавець Карпенко В.М
- ISBN: 966-7833-80-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Щоденники дракона». Краткое содержание книги:
Оскільки в книзі йдеться про цілковито незнаний нами світ, автор широко застосовує зрозумілі для сучасного читача терміни і поняття (включаючи назви предметів, міри довжини і т. п.), які допоможуть легко стежити за перебігом описаних подій, не користуючись чисельною довідковою та історичною літературою по планеті Нілмар.
Равеш, як знавець куховарської справи, запитав у Пімела, що стояв поруч, біля борту.
— А чому голову викинули? Я, наприклад, люблю посмакувати відварною риб’ячою головою.
— Ну, тут би ти задоволення не отримав! Бач, у крааші в голові якась гіркота. Не знаю, від чого це, але їсти таке ніхто не стане!
Що ж до інших частин крааші, то вони виявилися надзвичайно їстівними. Їхній смак залишився з нашими друзями на все життя.
Того вечора, смачно поївши та взявшись за улюблену люльку Равеш запитав у Німа.
— Вибач, а навіщо було брати дерев’яну кувалду?
— Ти що, спиш на заняттях? Втім, вибач! Ви ще цього не проходили. Що буде, коли гарпун не заб’є рибу одразу? Ти ж можеш собі уявити, сам тяг цю тушу до борту. От і доводиться глушити її дерев’яхою. Не кататися ж за нею на буксирі по кілька днів!
— Є такі невеликі кораблі, — продовжував Пім, — що тільки й займаються ловом великих риб у океанських течіях. Там рибалки блешні тягнуть прямо з корабля й спійману рибу підводять до борту. А тоді вибирають з води спеціальними сітями-підйомниками.
— А чому б на «Фівері» не ловити саме таких риб?
— Ми на мілинах ставимо сіті. Адже риба потрібна різна! Та й наш Драгай полюбляє ловити саме вугрів біля Асарху. Це у них родове. Його батько й дід там ловили. Вони вивчили Шляхи та періоди міграції вугрів, як ніхто. До того ж у Драгая є на Асарху власна база. Справжнє поселення. Тому завжди виходить, що наш «Фівер» більше всіх до Граамелю вугрів привозить. Риба добірна, і її одразу скуповують.
День, ніч. Ніч, день. Хвилі, бризки, сонце, вітер. За кілька днів «Фівер» мав прибути до місця лову. Та звичний плин часу був раптово порушений. Якось вранці, одразу по зміні вахт, коли всі, поснідавши, збиралися на навчання, вахтовий зі щогли загукав:
— Гей, кок! Готуй данину! Морський змій пливе!
Вся команда одразу кинулася дивитись на рідкісну тварину. Скоро всі могли добре роздивитися голову, розмірами трохи більшу, ніж у коня, що здіймалася на три метри над водою. Під водою вгадувалося довжелезне тіло морського гада.
На капітанському містку стояли Драгай та боцман Брон, і стиха про щось перемовлялися. Кухарі витягали з холодильника півтуші копченої свині, улюбленої страви зміїв.
Скоро звір вже плив метрів за двадцять від правого борту, паралельним курсом, уважно придивляючись до рибалок. Драгай із Броном разом речитативом наспівували якусь магічну формулу, спрямовану, вочевидь, на те, аби налаштувати сріблясте, з сірими розводами та чорними плямами чудовисько на мирний настрій. З борту полетіло м’ясо і змій пірнув за здобиччю.
Одначе скоро голова змія ще раз з’явилася на поверхні і холодні, без повік, очі знову втупилися у моряків. Бувалі рибалки принишкли: поведінка звіря була незвичною. Повсякчас, змій, отримавши м’ясо, йшов геть, а тут повернувся. До того ж, цей майже розумний погляд…
Драгай уважно глянув на Брона і той, кивнувши головою, швидко побіг до капітанської каюти. Сам капітан знову став наговорювати якесь закляття. Цього разу голос його звучав із явною погрозою.
Змій знову сховався під хвилями. Минуло кілька хвилин напруженого чекання. Навіть новачки на борту примовкли, бачачи, що справи ідуть не так, як треба. І, раптом, корпус корабля здригнувся від страшного удару. Було добре чути, як затріщали дошки обшивки. Хтось з матросів кинувся в трюм і закричав звідти, що у днищі пробоїна і вода доходить вже до пайолів, тобто піднялася майже на метр.
Вахтовий кинувся до гармати, відкрив ключем ящик зі снарядами і почав швидко її заряджати. Тепер наші друзі зрозуміли, навіщо було тримати на кораблі таку грізну зброю.
Голова змія з’явилася на незначній відстані за кормою, трохи вбік від курсу. Таран і йому просто так не минувся: по морді текли ручаї крові, одначе тікати він не збирався. Штурман швидко навів гармату. Вибух снаряда підняв угору стовп води, сховавши з очей небезпечне страховисько. Різко клацнув затвор, порожня гільза з гидким смородом покотилася палубою, а загнаний у ствол новий заряд, чекав, наче пес у засідці, сигналу, аби знайти свою жертву. Змій не з’являвся, але ніхто не міг напевне сказати чи влучним був перший постріл. Екіпаж завмер у тривожному чеканні, і.
…Крики жаху, стогін поранених, тріск зламаного такелажу! Тварина стовпом виривається з води біля самого борту корабля й падає поперек палуби. Всі панічно розбігаються до носа й корми. Чудовисько, здається, безкінечно довгим. Його тіло повзе й повзе через корпус корабля, піднімаючись через лівий борт і зникаючи за правим. Врешті з’являється хвіст, та радіти нема чого, бо він вузлом зав’язується навколо грот-щогли. Багатотонна туша кренить корабель, намагаючись перекинути його.