Щоденники дракона

На кінець дня палуба й такелаж були приведені до ладу. Зламані частини замінили повністю. В роботі дуже допомагала магія Драгая та Брона. Наші друзі вперше бачили таких могутніх магів.

Тепер лишалося тільки зашити пробоїну та відкачати з трюму воду. Під керівництвом Брона на палубі розклали брезент, промастили його якоюсь рідиною, що під дією морської води ставала клейкою, і через дві години наклеїли його на корпус у вигляді латки, яка одразу перекрила доступ води.

Добре довелося допрацювати біля помп. Близько півночі рівень води у трюмі почав падати, а на ранок увесь трюм був сухим. Аврал скінчився. Капітан усій команді дав півдня відпочинку.

По обіді продовжили ремонтні роботи. На пробоїну з внутрішньої сторони наклали кілька шарів тканини, промазуючи кожен шар клеєм. Укріпили всю конструкцію розпірками і до настання ночі корабель був готовий витримати все, що тільки могла приготувати для нього морська доля.

Тим часом Маарі встигла розповісти Ламу та Раву про незвичайну хмару, бо в ту хвилину один і другий лежали в носовій частині корабля, завалені уламками шлюпок та рангоуту. Вони тільки чули удар дивного грому та бачили відблиск блискавиці, а Маарі відкинуло на корму і вона бачила все.

— Що мене здивувало, — схвильовано говорила юна ельфійка, — коли та хмара відлітала, то з місця, без розгону, взяла швидкість не меншу, ніж у будь-якого птаха. А далі летіла з шаленим свистом все швидше і швидше, і коли піднялася аж до пасатних хмар, свист стих, а слідом розлігся новий удар грому.

— А як ти все це почула? — перепитав Равеш, почісуючи забиту спину. — Адже від першого удару грому всі поглухли!

— А я, коли мене кинуло на верхню палубу, від жаху затулила вуха й закричала. От і вийшло, що перший грім мене не оглушив.

— Ну гаразд, не оглушив, то й не оглушив, — втрутився Лам. — Краще скажи, як ти за цих обставин взагалі могла визначити швидкість польоту хмари?

— Дуже просто. Якщо пасатні хмари йдуть на висоті, скажемо, кілометр, а воно дісталося до них секунди за три, може — чотири, отже прикидаємо…

— Не вигадуй! — відмахнувся Рав. — Метеорити літають тільки зверху й донизу, а не навпаки.

Поки тривала ця суперечка, у каюті капітана між Драгаєм та Броном відбувався такий, малозрозумілий для сторонніх вух діалог:

— Хто б це міг бути, як ти гадаєш? І що він тут робив?

— Ти смієшся? Впізнати, хто це був крізь захисний екран? До того ж, коли він маневрує на надзвуковій швидкості? Та я з містка бачив рівно стільки, як ти з каюти!