Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]

Михайла Кутузова? Чи вистачило б їх, щоб здолати вогонь?

Оцього першокурсник не знав. Пожежну тактику вони

вивчатимуть ще не скоро. Спершу буде протипожежна

профілактика. Володя чув: перемогти пожежу — це насамперед не

допустити її. Василь Романович Павленко, сусід, говорив так.

Він довго служив пожежним десь на Півночі, вийшов на пенсію і

переїхав до Чорнобиля. Побудувався, легко зійшовся зі

старожилами: гостинні, відкриті він і його дружина, яка

служить телефоністкою в чорнобильській пожежній частині.

Сергій, їхній син, закінчив це ж саме Черкаське училище, уже

начальник чати, б’ється з вогнем.

Першокурсників запрошували подивитися змагання з пожежно-

прикладного спорту, які схожі на свято: барвиста форма, блискавичні впевнені рухи спортсменів. На звичайних навчаннях, де курсанти-новачки теж ще глядачі, дедалі краще видно, яких

зусиль коштують швидкість, спритність. Коли ж біля навчальної

вежі хлопці б’ються з полум’ям, про святковість взагалі нема

мови. Вогонь не бутафорський — рвучкий, непокірний. Недовго

вдається йому господарювати на «жарівці», вогнегасник, влучний

у вправних руках, вгамовує розпечені хвилі, як не гарчать

вони, припадаючи до землі.

«Вогняні хвилі...» Колись малого Володика, захопленого

книжкою Жозефа Роні про стосунки первісної людини з вогнем, дивувало: розповідь часто наводить на думку, що Вода і Вогонь

схожі між собою. Тепер Володя знає: вода і вогонь сусідують, хоча б тому, що до початку нинішнього сторіччя, поки

російський інженер Лоран не застосував хімічну піну для

наступу на вогонь, люди не знали кращої зброї проти пожеж, ніж

вода.

У лабораторії протипожежного водопостачання Володя наочно

бачить могутню силу струменів, які б’ють з лафетних стволів, і

тонесенькі струмінці, утворювані розпилювачами. Вони майже

невидимі, легкі, як туман. І теж могутні: здатні гасити

особливо небезпечні пожежі у підвалах.

Кожна лабораторія в училищі — цілий світ. А от підручники...

Формулювання часто нагадують шкільні підручники, відверто

розраховані на заучування. В школі всі десять років Володя не

мав трійок. В училищі трійки є... Йому все відчутніше не

вистачає часу. Проте він не залишає «власну розвідку». В

бібліотеці училища все, що стосується боротьби з пожежами, перечитав. Ходить до міської бібліотеки. Пристрасть цього

першокурсника до читання не приховалася від викладачів і

командирів. Приносять Правику літературу з дому, радять, що

можна придбати. І Наталі Іванівні в Чорнобиль разом з листами

пошта приносить довгі списки. Для неї звичні подорожі за

книжками в Київ, Чернігів. Шукала для Володі-школяра твори В.

І. Леніна, добирала нові видання Олеся Гончара, Івана

Єфремова.

Досить скоро Володі приходить бандероль: книжечка про

Великий театр у Москві. Що в ній? Чи мама не помилилась?

Та зразу впадають у вічі рядки: «11 березня 1853 року згорів

Великий Московський театр». Про це Володя знав з планшетів, але тільки сам факт. Як і те, що в 1838 році в Петербурзі