Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]

старанністю і натхненням, щоб збагнути: коли зусилля втрачають

примусовість, перестають бути тягарем, тоді винагородою

приходить натхнення. Неодмінно приходить. У будь-якій

найбуденнішій праці. Якщо знаєш її мету і в неї віриш.

Смок, створений за два сторіччя до нашої ери, про який

йдеться в праці Енгельса,— витвір грецького механіка Ктесибія.

Римський архітектор Вітрувій описав цю машину, яка могла

«викидати з допомогою повітряного тиску воду вгору по трубі».

Учень Ктесибія, Герон Олександрійський, винайшов пристрій, що

давав змогу обертати «трубу», відтоді водяні струмені

навчилися наздоганяти, випереджати вогонь. «Неконтрольований

вогонь» — це найперше поняття з фаху, яке засвоюють курсанти.

Бо він і є пожежею.

Від часів виникнення людини пожежі для неї — такі ж запеклі

вороги, як урагани, землетруси, повені. Здавалося б, одержавши

зброю для боротьби з вогнем, людина мала енергійно її

використовувати. Проте винаходи талановитих механіків понад

тисячоріччя не мали застосування. Збереглися хіба що в

латинських рукописах, в описах та малюнках.

Лише 1518 року було створено пожежний смок, що поклав

початок розвиткові протипожежної техніки. Конструкцію розробив

Антон Платнер, німецький ювелір. Що штовхнуло його до цього?

Натрапив у давніх сувоях на згадку про винахід Ктесибія? Чи

самотужки повторив розрахунки, щоб усунути загрозу, яку несе

його скарбам вогонь?

Ще понад сто п’ятдесят років минуло, і голландець Ян ван дер

Гейде запропонував приєднувати до металевої труби гнучкі, рухливі рукави. Тепер людина могла битися з вогнем, залишаючись на певній відстані від нього. Вдвох з братом він

виготовляв рукави з парусини. Потім із шкіри та міцних тканин.

Тим часом російські майстри вели оригінальні пошуки.

Пожежний смок механіка Андрія Нартова, створений в середині

XVIII сторіччя, привернув увагу Російської Академії наук.

Невдовзі пожежна труба Михайла Степанова була визнана

надійнішою і зручнішою, ніж завезені до Москви з інших країн.

У палацах та урядових спорудах для боротьби з вогнем

застосовувались і заливні труби, і рукави. Прості ж люди

гасили пожежі, як і їхні пращури. Будівлі, охоплені вогнем, руйнували, розкидаючи по частках. Збитки від пожеж щороку

складали в Росії до п’ятисот мільйонів карбованців золотом.

Тисячі селян-погорільців блукали в пошуках шматка хліба.

Петро І видав указ: «Хто для крадіжок і пограбування під час

пожеж якісь дії вчиняти буде, тому бути в смертній страті».

Все одно від підпаленої скіпки згоряли хати, від лампадки —

храми, від вогнища — ліси. В одному з літописів говориться:

«Кожну чверть сторіччя дерев’яну Росію вщент знищував

вогонь...»

Курсу з історії пожежної справи в училищі не читали. Але на

стінах кабінетів і коридорів розгорталися таблиці, діаграми, монтажі. З них можна було дізнатися чимало корисного. Вони ж

засвідчували: такий курс не викладають, бо єдиної розповіді

про боротьбу з неконтрольованнм вогнем нема. І народилася