Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]
- Автор: Вірина Лідія
- Год: 1988
- Язык: английский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]». Краткое содержание книги:
од неї: «Не страшно, коли людина не мислить за авторитетом.
Головне, щоб мислила і жила за своєю правдою».
Курсант Правик прагне пересвідчитись у своїй правді. На тих
же стінах коридора третього поверху училища кілька зображень: гасіння пожеж за часів Петра І, російські пожежні XIX
сторіччя, пожежа Великого театру в 1853 році, великі
московські пожежі в 1918 році, подвиг двох тисяч пожежних
Ленінграда під час Великої Вітчизняної війни. Про все він має
якомога більше дізнатися. Але насамперед — 1812 рік. Пожежа
Москви.
...Сонце, яке на світанку 26 серпня звелося над обрієм, Наполеон зустрів вигуком «Ось воно, світило Аустерліца!» Не
мав сумніву, що Аустерліц, найславетніша з його перемог, повториться в Росії. Напередодні так само патетично звернувся
до солдатів: «Воїни! Ось бойовище, якого ви стільки чекали!»
Вже ввечері того дня навколо величезного багаття, розкладеного
поблизу імператорського намету, не лишилося і відгомону
пишномовних слів. Величезні втрати, загибель улюблених
генералів, загадкова поведінка росіян, які гинули, але ані на
крок не відходили з місця бою...
Залишаючи палац Сен-Клу поблизу Парижа, щоб очолити «Велику
армію», Наполеон бачив тріумфальний шлях «з Москви на Ганг», як ніколи досі, був упевнений: «Я можу все». А після Бородіна
жадав одного: знайти для себе, для свого виснаженого війська
перепочинок у Москві.
Але пожежа випередила загарбників: перші осередки вогню
спалахнули на московському околі, коли Наполеон, нервуючи, чекав бояр поблизу Дорогомилівської застави. Наступного дня
вогонь розповсюдився на Торговельні ряди, з’явився біля мостів
через Москву-ріку. Заграву було видно здалеку.
Та імператор вкотре дозволив самозакоханості приспати
пильність. Кремль відкрився йому в усій красі, і знову
прокинулась манія величі: «Нарешті я в стародавньому палаці
царів!»
Імператор в’їхав до Кремля, наче повновладний господар. Усе
виглядало так, ніби було створене для нього. Годинники йшли, виблискувала позолота меблів, розкішні особисті покої
Наполеона були готові. Поза увагою імператора лишилося те, що
солдати поспіхом забивали Спаські ворота, інші закривали
дерев’яними рогатками. Біля одних відкритих Нікольських воріт
поставили численну варту.
Після сутички з сміливцями (крім патріотів, озброєних
рушницями, в Кремлі знайшлися і такі, що кидалися навперейми
ворогу з сокирами, трійчаками, палками) охоронці Наполеона вже
не вважали Кремль беззахисним, стереглися можливого нападу. Ще
не запідозрюючи, звідки чатував на них нещадний ворог.
Наполеон був стомлений, усамітнився в московських покоях
рано. Почет теж розійшовся спочивати.
Армана де Коленкура, найвідданішого ад’ютанта Наполеона, розбудили серед ночі. Місто перетворилося на вогнище. «Заграва
пожежі створювала таке освітлення, що можна було читати, не
запалюючи світла... Вітер був північний і надзвичайно сильний, він гнав полум’я до центру, що надавало вогню надзвичайної
люті. На четверту годину ранку пожежа розповсюдилася на все
місто, ми вирішили за необхідне розбудити імператора...»
Мемуари Армана де Коленкура видано в нас у країні грізного
1943 року. В читальному залі бібліотеки курсант Правик не міг
відірватися від товстелезного тому. Скільки в ньому сторінок
про нескореність народу!
А от свідчення графа Сегюра, ще одного учасника походу в
Росію:
«Коли імператор підійшов до вікна, жахлива картина
відкрилася перед ним. Хвилі диму й полум’я з усіх боків
наблизилися до Кремля. Все Замоскворіччя було охоплене
полум’ям... По інший бік — така ж страшна картина... Спершу
імператор розгнівався, адже він хотів володарювати навіть над
стихіями... Але раптом він відчув себе переможеним, пригніченим: вороги перевершили його в страшній рішучості.
Завоювання, заради якого він приніс стільки жертв, до
оволодіння яким прагнув усім своїм єством, зникало на його
очах у вогняних хмарах. Здавалося, що вогонь, який оточував
Наполеона, пожирав його самого. З його грудей виривалися
короткі різкі вигуки: «Яке жахливе видовище! Це вони самі
підпалили! Скільки чудових будівель! Яка незвичайна рішучість!
Що за люди! Що за народ!»
Палали всі мости біля Кремля, всі входи до нього. «Вітер був
такий розпечений, соснові жарини летіли в такій кількості, що
спалахнули балки, які підтримували залізний дах арсеналу... Ми
перебували серед моря вогню. Пожежа дедалі підсилювалася, і
неможливо було передбачити, де і коли вона зупиниться, бо не