Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]

вогонь розповсюдився на Торговельні ряди, з’явився біля мостів

через Москву-ріку. Заграву було видно здалеку.

Та імператор вкотре дозволив самозакоханості приспати

пильність. Кремль відкрився йому в усій красі, і знову

прокинулась манія величі: «Нарешті я в стародавньому палаці

царів!»

Імператор в’їхав до Кремля, наче повновладний господар. Усе

виглядало так, ніби було створене для нього. Годинники йшли, виблискувала позолота меблів, розкішні особисті покої

Наполеона були готові. Поза увагою імператора лишилося те, що

солдати поспіхом забивали Спаські ворота, інші закривали

дерев’яними рогатками. Біля одних відкритих Нікольських воріт

поставили численну варту.

Після сутички з сміливцями (крім патріотів, озброєних

рушницями, в Кремлі знайшлися і такі, що кидалися навперейми

ворогу з сокирами, трійчаками, палками) охоронці Наполеона вже

не вважали Кремль беззахисним, стереглися можливого нападу. Ще

не запідозрюючи, звідки чатував на них нещадний ворог.

Наполеон був стомлений, усамітнився в московських покоях

рано. Почет теж розійшовся спочивати.

Армана де Коленкура, найвідданішого ад’ютанта Наполеона, розбудили серед ночі. Місто перетворилося на вогнище. «Заграва

пожежі створювала таке освітлення, що можна було читати, не

запалюючи світла... Вітер був північний і надзвичайно сильний, він гнав полум’я до центру, що надавало вогню надзвичайної

люті. На четверту годину ранку пожежа розповсюдилася на все

місто, ми вирішили за необхідне розбудити імператора...»

Мемуари Армана де Коленкура видано в нас у країні грізного

1943 року. В читальному залі бібліотеки курсант Правик не міг

відірватися від товстелезного тому. Скільки в ньому сторінок

про нескореність народу!

А от свідчення графа Сегюра, ще одного учасника походу в

Росію:

«Коли імператор підійшов до вікна, жахлива картина

відкрилася перед ним. Хвилі диму й полум’я з усіх боків

наблизилися до Кремля. Все Замоскворіччя було охоплене

полум’ям... По інший бік — така ж страшна картина... Спершу

імператор розгнівався, адже він хотів володарювати навіть над

стихіями... Але раптом він відчув себе переможеним, пригніченим: вороги перевершили його в страшній рішучості.

Завоювання, заради якого він приніс стільки жертв, до

оволодіння яким прагнув усім своїм єством, зникало на його

очах у вогняних хмарах. Здавалося, що вогонь, який оточував

Наполеона, пожирав його самого. З його грудей виривалися

короткі різкі вигуки: «Яке жахливе видовище! Це вони самі

підпалили! Скільки чудових будівель! Яка незвичайна рішучість!

Що за люди! Що за народ!»

Палали всі мости біля Кремля, всі входи до нього. «Вітер був

такий розпечений, соснові жарини летіли в такій кількості, що

спалахнули балки, які підтримували залізний дах арсеналу... Ми

перебували серед моря вогню. Пожежа дедалі підсилювалася, і

неможливо було передбачити, де і коли вона зупиниться, бо не