Таємний агент Микола Гоголь
- Автор: Кралюк Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176792529
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Таємний агент Микола Гоголь». Краткое содержание книги:
Говорячи про намагання Гоголя обійняти кафедру в київському університеті святого Володимира, варто мати на увазі й те, що цей вищий навчальний заклад створювався як «антипольська структура» після Листопадового повстання. Взагалі історія появи цього університету досить специфічна. На початку ХІХ ст. за правління ліберального царя Олександра І в Російській імперії з’являється ціла низка університетів та вищих шкіл. Ставилося питання про організацію вищої школи й на теренах Правобережної України. Одним із міст-претендентів був Київ, де існувала Києво-Могилянська академія. Правда, Тадеуш Чацький, який опікувався шкільництвом у цьому регіоні, вважав, що реорганізувати цей навчальний заклад в університет немає змоги.
У 1803–1805 роках він разом із Гуґо Коллонтаєм заснував Вищу гімназію в Кременці. Не виключено, що це було зроблено зумисне. Чацький намагався створити вищий навчальний заклад, який би став осердям польськості. Це зручніше було зробити в Кременці, де позиції польської шляхти були сильніші, ніж у Києві. І справді, Вища Волинська гімназія (Кременецький ліцей) стала оплотом польськості. Після Листопадового повстання царський уряд вирішив цей навчальний заклад ліквідувати. Замість нього (і на противагу йому) було вирішено створити суто російський університет у Києві. Він мав статус імператорського університету, тобто його автономні права були обмежені, а ректор призначався безпосередньо царем. При створенні університету з Кременецького ліцею до Києва вивезли бібліотеку, різноманітне обладнання. Переїхали навіть деякі викладачі.
Про всі ці перипетії, пов’язані з організацією університету в Києві, Гоголь не міг не знати. Це був один з епізодів війни між росіянами та поляками — війни, щоправда, на культурному фронті. Загалом кажучи, це була війна за душі українців. Росіянам важливо було зробити Київ своїм, утвердити тут університет, який би став осередком російськості та православ’я. Недаремно йому було надане ім’я Володимира Святого — хрестителя Русі, якого імперська історіографія представляла одним з головних творців російської державності.
Цікавим є зображення Києва у «Тарасі Бульбі». Це місто постає як осередок польськості. Тут живуть польські аристократи, зокрема якийсь воєвода ковенський зі своєю дочкою. Але тут же існує православна академія, тобто осередок руськості. Цією академією навіть опікується київський воєвода Адам Кисіль (до речі, один із представників правлячої еліти Речі Посполитої, який дотримувався православ’я). І хоча подекуди в Гоголя зустрічається дещо іронічне зображення цієї академії (особливо в повісті «Вій»), однак у «Тарасові Бульбі» вона трактується поважно. З одного боку, головний герой повісті ніби насміхається з тієї вченості, яку культивують в цьому навчальному закладі. Але з іншого боку — чомусь саме туди він посилає навчатися своїх синів. Мало того — демонструє певні знання, що їх, очевидно, сам здобув у тій самій академії.
Отже, Київ постає як своєрідна арена, де змагаються руськість і польськість. Це також місце, де вони контактують. Саме в Києві Андрій зустрічає даму свого серця, дочку ковенського воєводи. Тут починається їхній роман, який завершується трагічно.
Взагалі «київська історія» Гоголя виглядає дещо дивно. Він претендує на те, щоб обійняти в Київському університеті кафедру історії, але царські чиновники не дають йому цього зробити. Натомість Гоголю дозволяють, попри його дуже посередній педагогічний талант, викладати історію в столичному (!) Петербурзькому університеті. Зрозуміло, все це робилося з санкції влади. Ось і питання: чому Гоголя не пустили в Київ, а залишили в Петербурзі? Ймовірно, царським чиновникам він був потрібніший у столиці, ніж у провінції. Адже на той час Гоголь устиг заприятелювати з видатними столичними інтелектуалами, Пушкіним зокрема. А для царської охранки важливо було знати, що діється в цьому середовищі. Гоголь же, очевидно, непогано її про це інформував.
Установити точний час, коли Гоголь працював над «Тарасом Бульбою», як і над іншими повістями збірника «Миргород», проблематично. Найбільш імовірний час роботи над «Тарасом Бульбою»: кінець 1833–початок 1834-х років. Власне, це час, коли Гоголь мав великі надії щодо свого переїзду на терени України, до Києва. Тому «Тараса Бульбу», принаймні першу редакцію повісті, можна трактувати як таку собі «похвальну пісню» Україні — Україні не стільки реальній, скільки вигаданій, про яку мріяв Гоголь.