Посмертні записки Піквікського клубу
- Автор: Диккенс Чарльз
- Год: 1937
- Язык: украинский
- Переводчик: М. Іванов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Посмертні записки Піквікського клубу». Краткое содержание книги:
Надалі процедура змінилася, тепер уже Дікенс писав оповідання, а художник змушений був робити до них ілюстрації. На перше місце вийшла розповідь, і як наслідок було створено роман про лондонське життя. Попри всю простоту процесу, Дікенсу вдалося те, на чому горіли інші.
Ілюстрації до перших двох випусків робив Роберт Сімур. Роберт Вільям Басс проілюстрував третій випуск, але його малюнки Дікенсу не сподобалися, тож усю решту ілюстрації робив Габлот Найт Браун, відомий як «Фіз». Із ним Дікенс продовжував працювати все життя. Окреме видання побачило світ 1837 року.
Електронну книгу створено з українського видання: Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу / Чарлз Діккенс; пер. з англ. М. Іванов. — Х. : Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937. — 606 с. — (Серія «Шкільна бібліотека»).
— Перекажу. Більше нічого?
— Нічого. Додайте лише, що я мрію про той час, коли назву її своєю і коли будьякі тайни будуть зайві.
— Неодмінно, неодмінно. Все?
— О, друже мій, — містер Тапмен знову стиснув приятелеві руку, — прийміть мою палку подяку за вашу некорисливу ласку і вибачте, що я, нехай у думках, міг мати вас за свого конкурента. Чи спроможусь я колись віддячити вам, дорогий мій друже?
— Не будемо про це говорити, — перебив йому мову містер Джінгл. Він на мить спинився, ніби щось згадуючи, потім сказав — А, до речі, чи не могли б ви позичити мені десять фунтів?.. Особиста справа… Через три дні поверну.
— Можу, — відповів, розчулившися, містер Тапмен. — Кажете, на три дні?
— Тільки на три… тоді все влаштується.
Містер Тапмен відрахував десять фунтів, поклав їх на долоню приятелеві. Той сунув їх, монета по монеті, в кишеню, і вони повернули до дому.
— Будьте ж обачні,— сказав містер Джінгл, — жодного погляду!
— Жодного натяку, — відповів містер Тапмен.
— Жодного слова!
— Жодного звука.
— Всю увагу племінниці… жорстоко щодо тітки… єдиний спосіб обдурити всіх.
— Прикладу всіх зусиль, — обіцяв містер Тапмен.
— І я теж, — сказав до себе містер Джінгл, коли вони увіходили в будинок.
Увечері обідня сцена повторилася, і так тривало три дні. На четвертий день господар був у чудовому настрої, бо пересвідчився, що ніяких підстав обвинувачувати містера Тапмена немає. Добре почував себе й містер Тапмен, бо Джінгл казав йому, що справа йде до розв’язання. Добре почував себе і містер Піквік, бо він рідко почував себе інакше. Не так добре почував себе містер Снодграс — він ревнував до містера Тапмена. Добре почувала себе й стара леді, бо вигравала ввесь час у віст. Добре почували себе І містер Джінгл та міс Вордл з досить важливих причин, про які говоритиметься в найближчому розділі.
РОЗДІЛ VIII
Відкриття й погоня.
Вечеря була на столі. Круг стола стояли стільці. На буфеті вишикувались пляшки, кухлі та склянки, і все вказувало на наближення найвеселішого часу доби.
— А де Рахіль? — спитав містер Вордл.
— І Джінгл? — додав містер Піквік.
— І правда, — промовив господар, — я давно щось його не бачив і не чув його голосу, принаймні, вже дві години. Еміліє, голубко, подзвони, прошу.
На дзвінок з’явився гладкий хлопець.
— Де міс Рахіль? — Він не міг сказати.
— Де тоді містер Джінгл? — Він не знав.
Всі здивовано переглядались. Було вже пізно — початок дванадцятої. Містер Тапмен нишком усміхався. Вони десь гуляють і розмовляють про нього. Ха-ха — ха! Здорово вигадано. Комедія!
— Ну, нічого, — по недовгій паузі сказав містер Вордл. — Вони, сподіваюсь, скоро повернуться. Я ніколи й ні на кого не чекаю з вечерею.
— Прекрасне правило! — схвально промовив містер Піквік. — Чудове!
— Сідайте, прошу, — запросив господар.
На столі стояло велетенське блюдо холодного м’яса, і містерові Піквіку поклали чималу його порцію. Він підніс уже виделку до губ і саме збирався відкрити рот, коли з кухні долинув шум багатьох голосів. Містер Піквік спинився й поклав виделку на стіл. Містер Вордл, що різав м’ясо, і собі спинився й подивився на містера Піквіка. Містер Піквік глянув на нього.
В коридорі залунали важкі кроки. Двері їдальні раптом відчинилися, і в кімнату ввалився слуга, що першого дня ваксував чоботи містера Піквіка, а за ним гладкий хлопець і вся челядь.
— Що то в біса за знак? — гримнув господар.
— Чи не горить кухня, Еммо? — занепокоїлась стара леді.
— Що ви, бабуню! — скрикнули панни.
— У чім справа? — грізно спитав господар.
Слуга набрався духу й тихо відповів:
— Вони поїхали, пане. Зовсім поїхали, сер. (Тут побачили, що містер Тапмен поклав ніж та виделку і пополотнів).
— Та хто поїхав? — розсердився містер Вордл.
— Містер Джінгл і міс Рахіль, сер. В кареті з „Голубого Лева" в Маглтоні. Я був там, але не міг спинити їх і тому зараз же прибіг сюди.
— А я сплатив його витрати! — як навіжений схопився з місця містер Тапмен. — Він узяв у мене десять фунтів. Держіть його! Він обдурив мене! Я не залишу цього! Я позиватиму! Піквік! Я не дозволю цього! — І, вигукуючи якісь безладні фрази, безталанний джентльмен у нападі розпачу забігав по кімнаті.