Казки Сельви
- Автор: Кирога Орасио
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-15-1
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки Сельви». Краткое содержание книги:
Орасіо Кіроґа творив у різних жанрах — дебютувавши як поет, згодом він став автором двох романів, повісті, збірника п’єс. Однак для читачів Кіроґа — передусім неперевершений майстер оповідання. Зворушливим та оригінальним залишається він і тоді, коли звертається до такого жанру як казки та оповідання про тварин.
Ще в 1903 році Орасіо Кіроґа як фотограф узяв участь в археологічній експедиції в аргентинській провінції Місьйонес. Згодом, зачарований первозданною природою тих місць, залишив Буенос-Айрес і на довгі десять років оселився у сельві — саме так іспанською та португальською мовами звуть буйні тропічні ліси Південної Америки. Досвід життя серед дикої природи прислужився письменникові у створенні збірника оповідань «Дикун» (1920), а також книжок «Казки сельви» (1918) та «Пригоди Анаконди» (1921).
Дві останні, перекладені українською, ввійшли до цього видання і, на думку видавництва, зацікавлять широке коло читачів — і зовсім юних, і дорослих.
Вона вже хотіла була залишити свою схованку та обстежити цей безневинний Будинок, коли зненацька почула:
— Зате змії почуваються чудово... Здається, тутешній клімат їм до вподоби...
— Що? — стрепенулася Мисливиця, швидко ворушачи язиком. — Що там верзе цей голомозий у білому вбранні?
А чоловік вів далі:
— Авжеж, для них тут ідеальне місце... А вони нам зараз дуже потрібні, нам та коням.
— На щастя, в цих краях ми зможемо вполювати безліч змій. Поза сумнівом, тут для них справжнісінький рай.
— Гм-гм-гм, — пробурмотіла Водяна Кобра, згорнувшись клубком, наскільки це було можливо, на своїй бантині. — Справа повертає на інше... Варто залишитися в товаристві цих добродіїв... Від них можна дізнатися чимало цікавого.
Вона й справді почула стільки цікавого, що коли за півгодини надумала повзти геть, то через надмір інформації втратила обережність і зробила невдалий рух: третина її тіла завалилася та вдарилася об дощану стіну. А що Водяна Кобра впала головою вперед, то одразу спрямувала її в бік столу й хижо висолопила язика.
Водяна Кобра досягає трьох метрів завдовжки й відзначається неабиякою сміливістю; це, безперечно, найвідважніша з-поміж південно-американських змій. Вона завжди чинить опір людині, набагато дужчій за неї. Власна хоробрість навіює їй думку, що всі її бояться, тож наша Водяна Кобра трохи знітилася, коли люди, знаючи, про кого йдеться, спокійно розсміялися.
— Це Водяна Кобра... Тим краще, завдяки їй ми позбудемося щурів.
— Щурів? — прошипіла Мисливиця. А що вона й далі визивно дивилася на присутніх, один із них підвівся.
— Вона хоч і корисна, та все одно хижачка.. Хоч би не наразитися на неї вночі, коли ця тварюка полюватиме на щурів, зачаївшись у моєму власному ліжку.
Він ухопив якусь палицю й щосили пожбурив нею у Водяну Кобру. Палиця просвистіла над самісінькою головою непроханої гості та гучно вдарилася об стіну.
Битви бувають різними. Поза лісом, віч-на-віч із чотирма чоловіками Водяна Кобра почувалася ні в сих ні в тих. Вона кинулася навтьоки з тією рвійністю, що разом із хоробрістю складає дві найбільші чесноти її поріддя.
Переслідувана гавкотом собаки, котрий ще довго гнався за нею — що пролило нове світло на наміри цих людей — Водяна Кобра дісталася нарешті печери. Смертельно втомлена, вона переповзла через Списоголову Змію та Кайсану на прізвисько Спесивиця й згорнулася клубком, важко відсапуючись.
6.
— Нарешті! — вигукнули всі, оточивши розвідницю. — А ми вже були вирішили, що ти залишилася зі своїми приятелями — Людьми...
— Хм! — пробурмотіла Водяна Кобра.
— Ну, що там нового? — поцікавилася Каскавела.
— Слід чекати нападу людей чи можна не зважати на них?
— Мабуть, це було б найкраще... І переплисти на той бік річки, — озвалася Водяна Кобра.
— Що?.. Тобто як це?..— загомоніли всі. — Ти, либонь, збожеволіла?
— Спершу вислухайте мене.
— Гаразд, розповідай.
І Водяна Кобра переповіла все, що бачила та чула: про заснування Інституту сироватки крові, про його плани та мету, про рішучість людей переловити в цій місцині усіх отруйних змій.
— Переловити нас?! — вихопилися зачеплені за живе Золота Уруту, Хрестова Гадюка та Списоголова Змія. — Тобто вбити?!
— Ні! Лише переловити! А потім тримати замкненими, добре годувати й кожні двадцять днів видобувати з вас отруту. Оце так солодке життя, еге ж?
Всі остовпіли від подиву. Водяна Кобра чудово розтлумачила, навіщо люди збиратимуть отруту, але не пояснила, в якій спосіб вони виготовлятимуть сироватку.
— Протиотрута! Тобто гарантоване зцілення, несприйнятливість людей і тварин до укусів; це прирікало весь Зміїний Рід на голодну смерть у рідній сельві.
— Авжеж, — запевнила Водяна Кобра. — Йдеться саме про це.
Особисто для Водяної Кобри ймовірна небезпека була значно меншою. Що їй та її сестрам-Мисливицям — які здобували собі споживу за допомогою звичайних зубів та сильних м’язів — до того, будуть чи не будуть лісові мешканці несприйнятливими до отрути? В усій цій справі вона бачила тільки одну заковику — велику схожість неотруйних та отруйних змій, яка могла призвести до згубних наслідків. Відтак Водяна Кобра також була зацікавлена у знищенні Інституту.
— Я готова до бойових дій, — мовила Хрестова Гадюка.
— Ти маєш якийсь план? — з цікавістю запитала Каскавела, якій завжди бракувало власних ідей.
— Жодного. Просто завтра ввечері я спробую підстерегти когось із них.