Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
— Ні, — твердо відказав Григор’єв. — Ми вже добре знаємо справжній вигляд нашого галактичного скупчення, у нас немає такої кількості спіральних відгалужень… Здається, так, товариші астрономи?
— А де вчорашні знімки? — раптом запитав Топанов. — Дайте-но їх сюди.
Топанов узяв три знімки й поклав їх один поруч другого на освітленому склі. Всі з цікавістю стежили за ним.
— Що не кажіть, а знімки різні, — зауважив Григор’єв, — ледь-ледь, але різні…
— Знімати могли в різний час, — відповів Леднєв, — на різних стадіях повороту, це по-перше…
— Якщо припустити, — вставив Топанов, — що це якась галактика, запущена Алексєєвим всупереч усякому глуздові, на зразок дитячої іграшкової дзиґи? Це ви хотіли сказати?
Топанов поміняв фотографії місцями.
— Мабуть, їх слід розглядати саме в такій послідовності, — сказав він. — Дивіться зліва направо: ось знімок, одержаний позавчора; знімок, одержаний вчора; і, нарешті, сьогодні вранці!
— Що ж, — задумливо промовив Григор’єв, — сьогодні вранці знімок вийшов на славу, набагато більше деталей.
— Так, він якийсь повніший, — додав Леднєв.
Всі напружено розмірковували.
— Ось що, — сказав Топанов, — треба негайно зв’язатися з американськими вченими. Надішлем їм наше обладнання, наш електронно-оптичний перетворювач, і хай вони фотографують, але обов’язково пересилають нам знімки. Мені здається, що ми встановим певні відмінності у фотографіях не тільки щодоби, але й протягом восьми годин…
За три дні по тому до нас регулярно почали надходити фотографії галактики Алексєєва, одержані в районі озера Верхнього. Ці фотографії передавались у Москву по радіо, а звідти їх приставляли до нас літаком. Щоранку, годині о восьмій, ми одержували й складали з окремих ще вогких частин зображення супутника Алексєєва. Здогад Топанова підтвердився. На кожній фотографії, яку ми одержували з Америки, кількість деталей була більша, ніж на нашій фотографії, знятій напередодні, і менша, ніж на наступній фотографії.
Тепер уже ми порівнювали між собою лише фотографії, зняті під час проходження галактики в зеніті, і, коли їх назбиралося з десяток, висновок було зроблено одноголосно, і висновок приголомшливий. З ним майже неможливо було погодитись, але довгий ряд фотографій з усією переконливістю свідчив, що незвичайна туманність, якою був супутник Алексєєва, перебувала в стані безперервного розвитку. Спіральні відгалуження росли, мов хмари, розповзались усе далі й далі; густий центр галактики, сяючи мільярдами зірок, виділявся дедалі виразніше.
— Якщо це галактика, — сказав Топанов, — то ми присутні при її розвиткові. З кожним, днем вона інша, з кожною годиною… Ну, а якщо вона розвивається, якщо ці туманні нитки насичено згустками зір, то, я вас питаю, товариші, який вигляд вона мала тридцять-сорок днів тому? І чи не поклали їй початок ті таємничі ракети, що знялися з полігона Інституту зірок за місяць до катастрофи?
— Те, що ви кажете, схоже на фантастику, — заперечив Григор’єв.
— А вам не здається, що людство давно вже ступило у світ фантастики? — швидко відповів Топанов. — І ми зробили помилку, не запросивши сюди тих представників астрономічної науки, які на еволюції зоряних скупчень зуби проїли. Зробили помилку, і її слід негайно виправити. Сьогодні ж попросіть їх виїхати сюди. Справа про катастрофу в лабораторії Алексєєва обертається зовсім інакше, ніж це здавалося напочатку.
Ми, ніби зачаровані, переводили погляд з однієї фотографії на іншу. Так, якщо Топанов знову має слушність, якщо те, що ми спостерігали й фотографували, справді є якоюсь галактикою, то вона розростається перед нашими очима, набуваючи якоїсь малознайомої навіть для астрономів форми.
І знову несподіванка. Цього разу її приніс черговий бюлетень Академії наук. Ухвалою комісії по проведенню Міжнародного геофізичного року Алексєєву було присуджено премію.
Мабуть, вдесяте перечитували ми коротеньке повідомлення: “За відкриття асиметрії ефекту Ейнштейна присудити другу премію співробітникові Південноукраїнського філіалу Інституту зірок Алексєєву Олексієві Олексійовичу. Премію присуджено посмертно”.
— Якого ефекту? Яка асиметрія? — дивувався Григор’єв. — Чому раніше ми нічого не знали про ці роботи?
Топанов подзвонив у секретаріат комісії.
— Чому ви не повідомили нас? — запитав він. — Ага, робота вузько спеціального характеру… Тим паче треба було надіслати! В чому полягає зміст роботи?
— Алексєєв висловив припущення, що ми зможемо спостерігати деяку асиметрію ефекту Ейнштейна… — Секретар говорив голосно, і ми всі добре чули його пояснення. — Попрохав нас дещо змінити умови досліду, і ми справді одержали підтвердження деяких його теоретичних обчислень. Ось і все.