Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
— Але як усе це перевірити?
— Пробуємо скласти щось зрозуміле з цих дивних деталей. Поки що нічого не виходить.
Я теж узявся вертіти в руках і роздивлятися один з таких сегментів. Дуже старанно оброблений, місцями відполірований метал, посередині якась ямочка, схожа на скибку.
— Ви теж звернули на неї увагу? — запитав Григор’єв. — Максиме Федоровичу, ви не сказали про вимоги, що їх ставив Алексєєв до цієї деталі.
— Так, так… Завод повідомив нас, ніби Алексєєв особливо наполягав, щоб старанно відшліфували ось цю ямочку, ми тут назвали її “скибкою”. Крім того, він поставив перед нею умови і щодо міцності. Вона мала витримувати тиск не менше п’яти тисяч атмосфер.
— А ось іще кільця, — мовив Григор’єв, подаючи мені кілька кілець із золотистої бронзи. — Їх можна роз’єднати, бачите, вони подібні до кілець, на яких носять ключі.
— І до них теж було поставлено якісь вимоги?
— Авжеж, кільця мали бути неміцні; сплав, з якого їх зроблено, мусив витримувати напругу не більшу ніж п’ятсот кілограмів на квадратний сантиметр.
— А чому ямочка мала витримувати не менше, як п’ять тисяч атмосфер, а кільця не більше п’ятисот?
— О, коли б ми це знали! — вигукнув хтось із тих, що сиділи за столом, не підводячи голови. Дротяні фігури в його руках утворили на подив гарний візерунковий гребінь.
— Мені цікаво, — продовжував я, — чому міцність ямочки обмежено знизу — не менше п’яти тисяч атмосфер, а міцність кілець — згори: не більше…
— Створюється таке враження, — Григор’єв відсунув свою роботу, — що кільця не повинні витримати щось таке, а ямочка мусить устояти.
— Встояти? Але перед чим, коли вся ця конструкція опинялась у вакуумі і ставала практично невагомою?!
— А тут, — обережно почав Топанов, — не міг бути вибух?
— До чого тут вибух? — запитав Григор’єв.
— Так, так, тут якийсь вибух, — уже з більшою впевненістю продовжував Топанов. — Ось візьміть снаряд; його оболонка має розірватися лише за певного внутрішнього тиску, не раніше й не пізніше.
— Даруйте! — вихопилось у мене. — Але ж кожна ямочка припасовується до іншої.
— Ну, це ми помітили! — пролунало навкруги. — Та що з цього?
— Аз цього виходить, що там, де з’єдналися дві, там може приєднатись і третя фігура, й четверта… Ось давайте…
Я взяв з рук Топанова фігурку й приєднав її до двох моїх. Ямочки так щільно співпадали, що роз’єднати фігурки можна було, лише доклавши деяких зусиль. Одна по одній з’єднувались між собою фігурки, тепер уже ясно було видно, що з’єднані разом “скибки” утворюють майже точну сферу. За кілька хвилин перед нами лежав досить великий, діаметром понад метр, ребристий предмет, у центрі якого знаходилась сталева куля. Щоправда, досить було одного поштовху, щоб вона розпалася на окремі частини, але тут Григор’єв згадав про кільця. Він швидко прошилив їх згори й знизу кулі. Тепер у нас розвіявся сумнів, що саме такий вигляд повинен був мати цей витвір. Топанов обхопив його обережно руками й ледь-ледь підняв над столом.
— А ви, чого доброго, маєте рацію. Тут кілограмів сімдесят з гаком. Ану лишень, скільки сюди пішло фігурок?
Ми кинулись мерщій рахувати ребра-фігурки.
— Чотириста штук! — оголосив Григор’єв.
— Тобто третина всієї кількості! — почулося навколо.
— І без вибуху не обійтися! — сказав Топанов. — Ось тепер усе зрозуміло! Дивіться! Увага, товариші! Якщо в центрі помістити заряд, то будуть ясні вимоги Алексєєва! Як тільки всередині кулі тиск зросте до п’ятисот атмосфер, кільця розірвуться (адже їм за технічними умовами такого навантаження не витримати), розірвуться негайно, і вся ця штуковина розлетиться в різні боки…
— І супутник перестане існувати, — мовив Григор’єв.
Запанувало мовчання.
— Так, — порушив тишу Топанов, — так, перестане, коли ці сегменти ніщо не зв’язуватиме один з одним.
— А якщо вони будуть зв’язані, то у просторі літатиме величезне колесо, — озвався Мурашов. — І вони, ці окремі фігурки, дійсно можуть бути зв’язані… Я звернув увагу на малесенькі виступи-напливчики ось тут, по краях кожної візерунчастої фігурки.
— Ми всі їх бачили… — заговорили навколо.
— Ви бачили, а я придивився. В цих напливчиках дуже тонкі отвори. Якщо крізь них пропустити нитку…
— Але ж ця нитка буде неміцна, — зауважив Леднєв, — будь-яка нерівномірність під час вибуху розірве її.