Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
— Але що ж було основне, до чого він прагнув у своїй роботі? — запитав я.
— Походження та еволюція зірок і зоряних скупчень — ось над чим працював Алексєєв і його співробітники, і мушу сказати, що Алексєєв уже тоді мріяв перенести це питання з царини таблиць і обчислень в царину прямого експерименту.
— Але до чого ж тут вакуум?
— Зірки народжуються в безповітряному просторі, і їхнє народження, і розвиток, і смерть зумовлені властивостями цього простору. Зверніть увагу, що навіть Розумов, який дуже й дуже скептично ставився до Алексєєва, сам попросив перевести його до Південноукраїнського філіалу. Мабуть, експеримент, до якого йшов Алексєєв, уже тоді почав набувати певної окресленої форми.
— Виходить, Алексєєв хотів засвітити, створити зірку? — недовірливо спитав я.
— Саме щось таке.
— Але навіщо, з якою метою?
— Навіщо?.. Щоб підкорити людині невичерпні запаси енергії, сховані в космосі, в міжзоряній речовині.
— І ви гадаєте, що він домігся успіху?
— Боюся, що успіх перевершив його передбачення. Боюся, що тут уже не успіх, а інше… Зрозумійте мене правильно. Буває такий успіх, така перемога, якій не можеш дати ради.
ЩЕ ОДНА ЗАГАДКА
Тільки тепер стало зрозуміло, що невиразна картина, яка виникала на світному екрані, більше відповідала суті явища, ніж міраж. Майже всі члени комісії дійшли висновку, що міраж є побічним ефектом, що він лише супроводжує проходження супутника Алексєєва, який ми вперше побачили під час повного сонячного затемнення.
Дехто висловлював помилкове припущення, що ми побачили супутник Алексєєва в натуральну величину, однак обчислення спростували цю думку. Шар розрідженого повітря, який віддзеркалював море, і човни, і кораблі, мабуть, перебував у особливому збудженому стані. Цей шар світився власним світлом, він сам ставав величезним екраном, що простягався від одного обрію до другого, але міраж затушковував, поглинав справжню картину супутника Алексєєва. А коли диск місяця затулив сонце, на потемнілому небі з’явився загадковий І дивовижний сяючий джгут.
Ми негайно виправили всі вади фокусуючої системи і тепер щоранку могли старанно фотографувати з світного екрану супутник Алексєєва.
Ми уважно продивлялися фотографії, галасували, сперечалися… І раптом хтось з-поміж нас, здається, Мурашов, голосно заявив:
— Але ж це галактика… Галактика! Слово було сказане. Кожен, хто був цієї
хвилини в кімнаті, відчув, що знайдено якесь розв’язання. Усім нам доводилося не раз І не двічі розглядати зображення різних галактик. І думка, що зараз на фотографії ми бачимо щось знайоме, невідступно переслідувала кожного з нас.
— Але, якщо це галактика, — сказав Топанов, — то чому не видно окремих зірок?
— Недостатня різкість, і, крім того, ми всі добре пам’ятаємо, що вздовж спіральних відгалужень спостерігаються якісь численні спалахи.
— Нащо говорити дурниці! — не витримав я. — Якщо навколо нашої Землі літає галактика, тобто скупчення багатьох мільйонів зірок, з загальною масою принаймні в сто мільярдів сонць, то чому ж ми не обертаємось навколо цього скупчення? Ні, ні, це не може бути галактика!
— Ніхто й не має в цьому сумніву, — сказав Григор’єв, — ніхто, але ж не так просто відмахнутися від думки, що явище, яке ми спостерігаємо, найбільш нагадує саме галактику. Треба переглянути альбом позагалактичних туманностей, можливо, ми знайдемо серед них щось подібне.
— Я розумію вашу думку І вітаю її, — прогув Топанов, — ви, безумовно, стали на правильний шлях. Те, що ми бачимо, дуже схоже на зоряне скупчення, а Алексєєв, наскільки відомо, займався зірками і насамперед зірками. Можливо, що Алексєєв запустив супутник, завдяки якому на Землю проектується надзвичайно збільшене зображення далекого зоряного скупчення. Це й могло становити зміст його досліджень.
За дванадцять годин по тому з Пулкова було привезено “Новітній загальний каталог туманностей і зоряних скупчень”, який містив кілька десятків тисяч фотографій цих далеких островів Всесвіту. Будь-які сумніви розвіялись.
Перед нами були утворення здебільшого такі подібні до наших знімків, що від них годі було відірвати погляд. Ми з’юрмилися навколо розсувного столу, і Топанов повільно гортав сторінку за сторінкою. Іноді всі, як по команді, відривались від каталогу, щоб глянути на вставлені в рамку ранкові фотографії супутника Алексєєва. Позаду негативів світились яскраві матові лампи. Щоранку ми виготовляли по три такі фотографії. Дві на початку і наприкінці явища, коли сяюча туманність нагадувала видовжену сигару, і одну в мить проходження перигею, просто в зеніті.