Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
— Саме нитка! — несподівано голосно заговорив Григор’єв. — Але нитка особлива. У мене є відомості, що Алексєєв вів дуже тісне ділове листування з Мачаваріані!
— Мачаваріані не може мати відношення до цього питання, адже він фахівець із структур! — сказав Мурашов.
— Саме так, Мачаваріані фахівець із структур, — підтвердив Григор’єв. — Та останнім часом його лабораторія почала займатися, і дуже вдало, питаннями про роль зміщень, дислокацій у кристалічних решітках, їм пощастило викликати систематичне планомірне зміщення атомних шарів… Не знаю напевне, як це вдалося, здається, за допомогою повільного охолоджування металевого зливка в полі ультразвукових хвиль, але Мачаваріані одержав зразки з неймовірними значеннями міцності. Наскільки я пам’ятаю, вони вже перейшли за тисячоразовий запас міцності для багатьох чистих металів.
— З лабораторією Мачаваріані необхідно зв’язатись негайно, — сказав Топанов. — Сьогодні ж телефонуйте. Треба з’ясувати, чого хотів від них Алексєєв.
За кілька хвилин працівники лабораторії Мачаваріані — сам він перебував у відпустці — підтвердили, що на замовлення Інституту зірок вони виготовили тонесенький металевий дріт і надіслали його місяців чотири тому на ім’я Алексєєва. Ми поцікавились, яка задана міцність дроту. “Не менше двадцяти тонн на квадратний міліметр, — відказали нам. — Переріз дроту 0,2 квадратного міліметра. Загальна вага сто шістдесят кілограмів”.
Ми зміряли діаметр отвору в напливах, розміщених на ребрах фігури, що її склали. Отвори* цілком могли пропустити дріт такого перерізу.
— Але навіщо стільки дроту? — мовив Григор’єв.
— Та тому, — відказав йому один з фізиків, членів комісії, — тому, що Мурашов має рацію. Після вибуху вся ця конструкція являла собою гігантське колесо діаметром у кілька кілометрів. І, здається, я починаю розуміти її призначення…
— Заждіть! — вигукнув Григор’єв. — Дайте й іншим подумати! Можливо, завтра ми й з’ясуємо це питання…
Жваво перемовляючись, розходились схвильовані несподіваним відкриттям члени комісії. Топанов якось особливо глянув їм услід, потім усміхнувся і сказав:
— Коли так піде й далі, то скоро, дуже скоро все для нас стане зрозуміло. Хоч як воно там буде, а щось та буде!
Мені доручили доповісти комісії про останні роботи Алексєєва в галузі математичної фізики. Підбиваючи підсумки, я не приховав свого розчарування. Мене вислухали уважно, здавалося б, навіть співчутливо.
— Алексєєв відкидає теорію відносності? — запитав Кашников.
— Якби тільки теорію відносності! Він, по суті, відкидає І квантову механіку… — зауважив Беневольський.
— От що, товариші, — засмучено сказав Григор’єв. — Ми багато чекали від надісланих нам робіт Алексєєва. Ми чекали, що вони розкриють таємницю його останнього експерименту, а замість цього якісь дивні твердження, подібні до пророцтв, а не до точної науки; незбагненна символіка; скрізь запевнення, що обґрунтування буде надіслано пізніше. Ви уважно ознайомилися з роботами, — звернувся він до мене, — може, вам не вистачило часу?
— Часу для детального аналізу було, звичайно, обмаль, — відказав я. — Проте я так і не збагнув головного. Незрозумілий сам підхід Алексєєва. Нащо він вводить операції з цілими атомами?.. Робить обчислення, в яких фігурують не характеристики частинок, їхні маси, імпульси, заряди, а частинки в цілому, так їх і записано в рівняннях; якась дивна цікавість до беззаперечних речей… Або я нічого не зрозумів, або я нічого не навчився, або тут щось є, але таке приховане, таке затуманене…
Єдиним з усіх, кого, здавалося б, задовольнила доповідь, був Топанов.
— Ви маєте рацію, — озвався він.
— Маю рацію? Це ж у чому? — перепитав я.
— Ви справді не зрозуміли, не навчилися, і багато що залишилось у тумані.
Ми насторожились, а Топанов, відставивши ціпок, підвівся.
— Ось ви висловили нам своє розчарування, — звернувся він до мене, — і дехто вас підтримав. І коли б ви не зробили вигляду, що хоч трохи маєте сумнів у своїй правоті, мені було б боляче за Алексєєва, адже він був вашим другом.
— Дружба тут ні до чого, — слова Топанова, а головне, тон, яким їх було промовлено, завдали мені душевного болю. — Дружба не має ніякого значення. Хоч ми з ним і були друзями, та я не можу без достатніх підстав відмовитись від тих знань, які маю, відмовитись від загальновідомих теорій; адже це, коли хочете, моє життя!
— Ваш підхід до робіт Алексєєва був цілком об’єктивний? — спитав Топанов.