Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
В. Винниченко. Хлібороби беззастережно готові були до активної участі у військових діях, з тим щоб відбити наступ червоних. «Як удасться нам організувати нашу хліборобську оборону, може большевиків одіб’ємо і лад якийсь у державі дамо… — наводить В. Андрієвський їхнє висловлювання. — Бо ми куркулі, ті, що ні в кого брати не звикли, ми своє боронити будемо, ми не з фронту, а на фронт тікаємо! Аби тільки нам дали організуватися та зброю в руки!..» 145
С. Шемет, який відвідав С. Петлюру в перших числах січня 1919 р. й запропонував йому допомогу хліборобських союзів для боротьби з більшовикам, дістав від Головного отамана відповідь, що така допомога не потрібна, оскільки Директорія, мовляв, розраховує на успіх переговорів у Москві з представниками Радянської Росії й має одержати збройну допомогу з Галичини. «Далі з розмови виявилось, — зазначає С. Шемет, — що Головний Отаман вірить, що послана в Москву делегація швидко замириться з большевиками і зовсім не вірить в донесення полковника Болбочана про число й активність большевистського війська на фронті.» 146 Дехто з представників хліборобських організацій поїхав разом з М. Міхновським на фронт. Проте, як відомо, саме в цей час М. Міхновський, прибувши до Кременчука, тяжко захворів на тиф, а самого П. Болбочана невдовзі було вперше заарештовано.
Аналізуючи можливість сформування хліборобськими організаціями військових загонів, С. Шемет зазначав, що самі вони не могли започаткувати створення якоїсь військової формації, оскільки й республіканський уряд, і отамани «більш за все боялися організації таких контрреволюційних елементів, як хліборобські і було ясно для нас, що сепаратна організація хліборобів в самому початку була б зруйнована і тільки спричинила-б до остаточного розвалу українського демократичного протибільшовицького фронту» 147. Факти свідчать, що консервативні елементи тогочасного українського суспільства не прагнули діяти самостійно всупереч уряду, а попри все намагалися запропонувати свої послуги та взяти участь у протидії більшовицькому наступу. Однак ці наміри не знайшли підтримки Директорії.
П. Болбочанові присвятили свої спогади чимало військових діячів доби національно-визвольних змагань, які спростовують більшість звинувачень на його адресу. Серед них значний інтерес становить нарис М. Середи «Отаманщина». У ньому, зокрема, згадується й про спроби полковника налагодити контакти з Антантою та донським отаманом ген. Красновим. Це викликало необґрунтовану підозру з боку Директорії. Разом з тим, однією з головних причин невдоволення П. Болбочаном була його гостра критика характеру діяльності уряду. На цьому зокрема наголошує у своєму нарисі М. Середа 148. Крім того, уряду видавався підозрілим «реакційний» склад штабу Лівобережного фронту. Чимале роздратування викликали щирі взаємини полковника з підлеглими йому старшинами і вояками.
Важко вимагати об’єктивної оцінки поведінки П. Болбочана від адептів українського соціалістичного руху, якщо навіть деякі його соратники по зброї, зокрема, В. Петрів, командир Запорізького ім. К. Гордієнка полку кінних гайдамаків, який відбув з П. Болбочаном усю Кримську кампанію, з деякою іронією характеризує стосунки між старшинами та козаками 2-го Запорізького пішого полку. «Вже сама зовнішня поведінка, як самого Болбочана, так і республіканських [11] старшин, вражала своїм наслідуванням поведінки старшин із кінних полків російської армії, — зазначав В. Петрів. — Така сама надутість і, мовляв, «снісхадітєльний демократизм»: приятельське ставлення до підчинених, але з постійним акцентуванням своєї службової висшості». Автор споминів пояснював таку поведінку, яка «подобалась обом сторонам», тим, що «козацький склад республіканців був дуже старшинсько-інтелігентський на зовнішній вигляд чи пак: мав вигляд здекласованої міської інтелігенції» 149.
11
Нагадаємо, що в листопаді 1917 р. полк називався 1-й Український республіканський піший полк, тому ця назва паралельно вживається в історичній літературі для визначення 2-го Запорізького пішого полку під командуванням П. Болбочана. Після антигетьманського повстання полк став називатися 2-й Запорізький піший полк ім. П. Болбочана.