Соло бунтівного полковника. Вершина

Письменник володів кількома прийомами, як сконцентрувати увагу на головному й не думати про інше. Тоді було важко це зробити, але Сашко Тесля неймовірним зусиллям волі змусив себе не думати про минулу й майбутню зустрічі зі співробітником КДБ. І він сів за письмовий стіл.

Так, по-перше, у діалогах між братами Юліаном і Олексієм, а також згодом у розмовах між іншими героями треба викласти одну з головних тем роману — тему Першої світової війни. А саме: як вона вплинула на українство, зокрема, як це все сприймалося західноукраїнською інтелігенцією. Потрібно буде зосередити увагу на боротьбі різних політичних течій. Ще до війни, й особливо після її початку, адже всі політичні партії та групи в Галичині були розділені, так би мовити, по лініях антагонізмів: проавстрійські — проросійські; антипольські — антиросійські та просто проукраїнські.

О,Сашко Тесля цю тему вивчив добре. Не зайве й майбутнім читачам роману нагадати, яке нечуване горе принесла українцям Перша світова війна. Особливо відчула на собі протистояння двох імперій Галичина, яка була ареною наймасштабніших і найкривавіших боїв між австрійськими та російськими військами. Війна завдавала великих збитків цьому багатостраждальному краю. Особливо потерпало мирне населення через брутальне поводження вояків — як австрійських, так і російських.

Австрійці й ті народи, які входили до цієї імперії, як і народи Росії, захищали власні інтереси. Українці ж не мали своєї держави. Вони не лише від когось гинули «за чуже», за чужу землю, за чужі ідеали, за чужі амбіції, за чужі інтереси, а й убивали одне одного. Українці — українців. У австрійському війську налічувалося 250 тисяч українських вояків, у російській армії — 3,5 мільйона українців. Водночас і Австрія, і Росія намагалися знищити сам український дух, український національний рух за визволення, за створення своєї держави.

Солдати воювали і гинули, а українська інтелігенція Західної України «страждала» і сподівалася на перемогу. Свою перемогу. Бо в цій шаленій м’ясорубці і Австрія, і Росія втрачали не лише солдатів. Вони виснажували свої матеріальні й моральні ресурси, що було на руку українцям, які мріяли про власну державу.

Третього серпня 1914 року майже всі наявні на той час у західних землях українські політичні партії зібрались у Львові й утворили Загальну Українську Раду. Політичні лідери розуміли, що саме зараз треба об’єднати зусилля всіх партій, щоб виробити єдині гасла, єдину тактику і єдину поведінку під час боротьби двох світових гігантів, двох агресорів.

Загальна Українська Рада на чолі з авторитетним парламентарем Костем Левицьким ухвалила: підтримувати Австро-Угорську монархію в боротьбі проти Росії. Перемога Австрії мала стати і їхньою перемогою. Що більшою буде поразка Росії, то швидше українці досягнуть своєї заповітної мети — свободи й державності.