Ключ від чужого замка
- Автор: Тимченко Віктор
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0064-0
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Ключ від чужого замка». Краткое содержание книги:
В гостросюжетному детективі на широкому політичному тлі розкривається одна із граней «психологічної війни», яку ведуть західні спецслужби проти нашої країни.
Підійшов Ружичка і одразу безпомилково визначив причину занепокоєння Воліна:
— Ви ще, здається, не віддали належного господареві, Павле Степановичу, чи не так?
— Вже пів на сьому. Господареві теж не завадило б бути трохи чемнішим…
— Він неодмінно попросить у вас вибачення — хочете парі? — Ружичка засміявся і простяг Воліну правицю.
— Парі я не хочу, але дуже» сумніваюся, що він знайде для себе якесь виправдання.
— Він його вже знайшов.
— Яке? — не витримав Волін.
— Він хотів би з вами поговорити наодинці і просив мене переказати його прохання зачекати, поки гостей поменшає.
— Що ж це за справи можуть бути у пана Ландстрема?
— Не кокетуйте, Павле Степановичу, адже ви чудовий співрозмовник, і Ландстрему цікаво буде з вами поспілкуватися. Принаймні так він сказав мені. Але між нами чоловіками, — Юрек притишив голос, — чи не заради розмови з вами зібрав Ландстрем сьогоднішній коктейль. Незлагода з американцями, як вважає мосьє Дюруа, з яким ми просиділи сьогодні мало не годину, справа затяжна і пояснюється не запальним характером пана Ландстрема, а радше навпаки — розрахунком на те, що цей розрив буде помічений і дозволить вести ґрунтовніші розмови з Радянським Союзом. Дюруа навіть гадає, що Швеція зацікавлена в імпорті з Радянського Союзу нафти і нафтопродуктів. Очевидно, сьогоднішня зустріч — зондаж грунту: як поставитеся до цього ви. Але… — Ружичка затнувся, — можливо, француз тільки красиво фантазує з цього приводу.
Юрек подивився на годинник:
— За двадцять сьома, мені вже час. Та ось і сам господар… — і пішов, наче й не помітивши Ландстрема.
Швед, як і до кожного, підійшов до Воліна, привітно усміхаючись.
— Радий вітати вас, пане Волін, у нас і одразу прошу вибачити за прохання трохи затриматися. Ви, сподіваюся, нікуди не поспішаєте?
— Хіба ж я можу відмовитися продовжити у вашому товаристві сьогоднішній чудовий вечір?
Пролунало це двозначно: чи то хочу залишитися, чи то не маю права не залишитися. Ландстрем це зауважив і спробував пожартувати:
— Тим більше, що в моє товариство ви потрапили лише зараз наприкінці нашої зустрічі. Знаєте, над усе в дипломатичній роботі я полюбляю розмови з розумними колегами, і тоді буденна робота не видається такою марудною.
— Пан Ландстрем — чудовий співрозмовник. Тому, я не сумніваюся, задушевних розмов у вас буває не так вже й мало. Хоча, — Волін не міг утриматися од маленької шпильки, — не всякі відверті розмови приємні, чи не так?
Ландстрем зрозумів, що Волін знає про недавню сварку з Марцані, і обличчя його захмарилося невдоволенням, однак щось підказало Воліпу — невдоволення те показне, насправді ж обізнаність радянського дипломата потішила Ландстрема, можливо, тим, що не доведеться переказувати цієї розмови?
— Так, ви маєте рацію, пане Волін, деякі наші sit venia verbo[4] колеги ще й досі не можуть позбутися колоніалістського синдрому. Вони вірять лише в силу вибухівки: чим більше її у них за пазухою, тим владнішими і вельможнішими вони почуваються. Якби на те їхня воля, то вони вже давно висадили б у повітря Хельсінкі. Якщо не тут, то хоча б в Афінах.
То був гачок, і Волін це чудово розумів, як розумів і прозорий, хоч і не досить вправний натяк на Хельсінкський Заключний акт з безпеки і співробітництва в Європі, який був однією з найголовніших тем на конференції в Афінах.
«Ландстрем щось пронюхав, можливо, навіть од того ж таки Марцані, — подумав Волін. — Цей гачок варто проковтнути, а потім уважніше роздивитися, що там за наживкою. Виходить, мали рацію Юрек і цей пройда Дюруа — Ландстрем має щось на меті. Що?»
Усі гості вже давно порозходилися, вони сиділи удвох. Розмова мала бути серйозною. Ландстрем довго оповідав про курс, який проводить його уряд, про відносини між Швецією і країною пана Воліна, які могли б стати ще кращими, аби деякі треті країни не впливали на проведення збалансованої і виваженої самостійної політики, спрямованої на зближення в усіх сферах життя.
— Хоча цього не скажеш про деякі ваші газети, котрі не проти викривити як стан наших відносин, так і політику нашої держави на міжнародній арені, — зауважив Волін.
— Так-так, пане Волін, деякі газети дозволяють собі друкувати інформацію неперевірену і не підтверджену джерелами. Але в нашій країні, ви ж знаєте, засоби масової інформації не контролюються урядом, кожна газетка вільна робити і писати все, що їй заманеться. Свобода слова і друку гарантовані у нас конституцією.
4
sit venia verbo (лат.) — з дозволу сказати. — Авт.