Ключ від чужого замка
- Автор: Тимченко Віктор
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0064-0
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Ключ від чужого замка». Краткое содержание книги:
В гостросюжетному детективі на широкому політичному тлі розкривається одна із граней «психологічної війни», яку ведуть західні спецслужби проти нашої країни.
— Добрий день, Павле Степановичу!
Волін якось звик, що по імені та по батькові називали його тільки свої, у радянському посольстві, всі ж інші — паном Воліним або просто Павлом, Паулем чи Полом. І тільки Юрек Ружичка звав Павлом Степановичем, твердячи, що кожну людину треба називати так, як вона до того звикла, і що, власне, тільки у них, росіян, є така чудова форма звертання: не надто офіційна — на прізвище і не дуже інтимна — на ім'я.
Від Юрека Ружички Воліну критися, було нічого: вони вісім років працювали разом в Австралії, там і здружилися, а ось тепер вже півтора року працюють пліч-о-пліч у Хельсінкі — Ружнчку прислали сюди радником посольства. Після короткого обміну новинами Ружичка першим запитав Воліна:
— Ну то зустрічаємося сьогодні увечері у Ландстрема?
— Так, я, очевидно, буду… А ти не знаєш, кого ще запрошено?
— Ну у шведів завжди вдосталь люду. Вони ж влаштовують коктейлі рідко, зате зберуть купу гостей, аби можна було потім цілий рік й собі одержувати запрошення. Але я точно знаю, що не буде жодного з американців!
— Звідки такі відомості?
— Ландстрем не далі як за тиждень побив горшки з Марцані, цим американцем з Сіцілії…
— Та вони ж ще недавно були нерозлийвода…
Дипломати знали, що коли треба було заморочити голову Марцані, варто було лише докинути слівце Ландстрему, а той вже неодмінно переказував все достоту своєму «старшому братові» з Нового Світу…
— Все це так, Павле Степановичу, але на баффет діннер у посланника Португалії між ними зайшла розмова про «західну солідарність». І Марцані з усією притаманною йому прямотою сказав, що аби добитися від нас з вами, себто від комуністів, поступок, треба навалитися на нас, об'єднавши усі зусилля західних держав. І, природно, Сполучені Штати у цій бійці повинні бути генералом у західних військових порядках. На це Ландстрем відповів йому, що аж надто примітивно визначати дипломатичний вплив ракетним потенціалом, і він все ж таки спробує проводити політику своєї держави без підказок Марцані. Ну той запалився і почав доводити, що російські танки давно б увійшли в Стокгольм, якби росіяни не боялися американських ракет, і що в сучасному світі є тільки право сильного, а всі слабаки — мався на увазі, природно, Ландстрем, а з ним і вся Швеція — повинні дякувати богові, котрий послав їм такого захисника, як Штати.
Юрек Ружичка трохи перевів подих і продовжував: — Воно б, може, й обійшлося, але навколо них зібралося чимало людей, і Лаидстрсму довелося йти у наступ. Л в таких випадках, ти ж знаєш, Ландстрем — «віс майор» — незборна сила.
Вони перемовилися ще кількома словами, і Волін попрощався до вечора.
Розлад між двома такими китами, як Марцані і Ландстрем, наштовхував на роздуми. Марцані — один з добре поінформованих в усіх справах дипломат. Подейкують, тут не обходиться без прихильності до нього Центрального розвідувального управління, але попри все він дипломат з великим досвідом. І хоча посідає у посольстві скромну посаду, фігура він впливова. Хитрий Ландстрем, певно, тому і знався з ним, бо мав змогу з перших рук діставати інформацію. Знаючи наміри американців, шведам простіше було коригувати свої дії у Фінляндії. Так було. Але часи, коли дехто на сесіях ООН дивився, чи піднесе руку представник Сполучених Штатів, минули. А Марцані вже надто старий, аби зрозуміти, що європейцям не хочеться ставати акторами театру, у якому розігрується спектакль за американським сценарієм. Із Старим Світом давно не можна розмовляти, як із солдатом на плацу, — тоном наказів.
Але найбільші політичні промахи так, на жаль, нічому і не навчили американців.
Удар, котрий торкався його національних почуттів, років десять тому Ландстрем стерпів би без звуку, а тепер він із засуканими рукавами перечить Марцані! Так, що не кажи — інші часи, інші часи…
Коктейль у Ландстрема наближався до кінця. Все було саме так, як Волін і передбачав. Одне насторожувало: господар, з посмішкою вітаючись з усіма присутніми на прийомі, старанно обходив Воліна. Хоча не помітити його Ландстрем не міг — не хлопчисько в дипломатії. Ранг Воліна, стан відносин між Швецією ї Радянським Союзом, та шана, з якою Воліна приймали скрізь у дипломатичних колах, — все це було добре відоме Ландстремові. А отже, цього вечора Воліну мала б приділятися чи не найбільша увага, однак Ландстрем обминав його. І не те, що Волін аж надто прагнув розмови з ним, але в таких справах дипломатичний етикет — перш за все.
Волін глянув на годинник — пів на сьому: хвилин за двадцять більшість порозходяться. Треба й собі збиратися. Але ж незручно йти, не подякувавши Ландстрему за запрошення.