Порох із драконових кісток

Він поглянув на них і коротко кивнув:

— Виходить, дивилися. Це все… якось пов’язано із тією справою?

— І так, і ні. До лабораторії ми не маємо жодного стосунку, присягаюся.

— Просто хотіли їм перепродати, — знову кивнув старий. Він пристукнув пальцями по столу, кілька уламків гойднулися, один навіть підскочив. — Хтось знав?

Тиша.

— Отже, знав. Коли ви їх видобули? Та не мовчіть, бодай вас… — В останній момент він сам урвав себе і гупнув по столу, цього разу всім кулаком.

— У неділю, — сказала Марта.

Уже не було чого втрачати. Та й брехати не хотілося: пан Клеменс завжди добре до них ставився.

— Приблизно після обіду, якщо це важливо.

— Зберігали де?

— У нас у гаражі. Тобто у мене.

Він пожував нижню губу, зітхнув.

— Багато людей відтоді перебувало поряд із ними?

— Туди взагалі ніхто не ходив до сьогоднішнього ранку, — втрутився Стефан-Миколай. — І прошу, не розмовляй із нами так, наче ми… наче немовлята якісь!

Пан Клеменс несподівано заспокоївся. Він пригладив ламаною своєю п’ятірнею сніжно-білу чуприну, потім склав руки на грудях і проголосив:

— Немовлята, хто ж іще. Збирайте все це, негайно. І обережніше, ані крихти щоб не лишилося.

— Хочете віддати єгерям? — здавленим голосом вимовив Чепурун. — Але ж вони запитають, де ми знайшли. І коли. І чому одразу не повідомили… О-о-ох…

— Чхати я хотів на єгерів. Але цього бруду в моєму домі не повинно бути.

Стефан-Миколай хитнув головою:

— Тільки не починай. Це лише кістки… ну, токсичні. Але не більше того. Чи ти теж віриш у те, що «дракони були матеріалізованим абсолютним злом, втіленням хаосу і нестабільності»?

— Немає ніякого абсолютного зла, — відрубав пан Клеменс. — І добра теж немає. Це нісенітниця, вигадка. Зло завжди дуже конкретне. І завжди дуже індивідуальне. Зло — це те, що завдає одна людина іншій: свідомо, абсолютно точно розуміючи, якими будуть наслідки. Жадаючи цих наслідків. Насолоджуючись ними.

Він поплескав себе по кишенях, потім кивнув Стефану-Миколаю:

— Принеси-но мені люльку, будь ласкавий. І тютюнцю відсип, я знаю, в тебе є.

— Тобі ж шкідливо…

— А тобі — для дослідів, еге ж. Давай, без зайвих розмов. І там Мар’яна прийшла, простеж, аби сюди не потикалася.

Мар’яною звали прибиральницю, яка доглядала за квартирою Штальбаумів, не зазіхаючи на кухню — на радість і самій Мар’яні, і пану Клеменсу.

Старий запалив люльку, долонею відсунув убік фольгу і плівку, сперся на край столу.

— Збирайте, збирайте. Гадаєш, читатиму твоїм приятелям моралі, га, онучку? Це не до мене. А про зло… От це все, що ви сюди притягли, — воно колись було живим. Дуже конкретним. Ти ж історію вчив? Графіки бачив, картинки? Дракон за драконом, народжувалися нізвідки, жили хто десять, а хто і сто років, потім здихали.