Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Королева, від жадоби помсти то стогнучи, то пронизливо вискаючи, важко шкутильгала туди й сюди по кімнаті: одна нога в пантофлі, друга боса. Нарешті, перекинувши ширмочку і не побачивши за нею нікого, вона вперла кулаки в боки й прохрипіла:
— Де він?
— Хто? — солоденько перепитала маркіза.
Книжка! Зараз голова його вигулькне з-за фоліанта. Марія кинулась туди. Анрієтта поважно сказала:
— Обережно, величносте. Він у книжці. Зараз заговорить.
Марія мружила очі: вона недобачала без окулярів. Нарешті розібрала: латинський твір котрогось із отців церкви.
І в цю мить заговорив її чоловік — Анрієтта чудово наслідувала його голос:
— Хто має зносини з жінками, той — прах і всередині, й зовні.
Марія злякалась.
— Ви вже чаклуєте! — вереснула вона. — Вчена повія!
— Гладка лихварівна, — відрубала Анрієтта начебто спокійно й упевнено, але вже готуючись до втечі під захистом фоліанта. Замахнувшись, Марія влучила в порожню подушку. А шалена суперниця вже реготала й танцювала в проході між стіною й ліжком. Марія рвонулась до неї, але вона швидко сягнула рукою вниз, і в її руці щось блиснуло.
— Ага! — скрикнула Марія. — Ось ви яка! Це у вас спадкове! Ваша матінка заколола пажа.
— Ми вбиваємо пажів, але не шановних дам, — і Анрієтта сховала кинджал. — Моя мати кохала короля Карла Дев'ятого, перше ніж вийшла за пана д'Антрага. Вона теж була вчена куртизанка. Мій родовід вартий вашого, пані. І чоловік у нас один, і свій дофін у кожної. Законний — мій.
І почалась погоня. Марія всією тушею перевалилась через ліжко; Анрієтта спритно прослизнула попід ним і вільно заметалась по всій кімнаті.
— Ку-ку! Ось де я, — виспівувала вона. — Хто спіймає, той і має!
Марія хапала ротом повітря.
— Раз-два, — відраховувала молода жінка. — Пані, ви програли.
— Змилуйся, — прохрипіла Марія, знеможено упавши в крісло. Супротивниця прикрила їй оголене тіло, покірно й шанобливо вклякла перед нею і подала королеві келих вина.
— Покріпіться. В усьому Луврі ніхто менш за мене не думає про те, щоб вам чогось підсипати. Ви мене злякали, бо я легко торопію. Ми могли б чудово порозумітись. Адже і ви, і я — обидві ми багато зa що можемо дорікати королю.
— Розкажіть мені все, що знаєте, — зажадала Марія. — Саме в цю годину з ним щось діється. А ви не спали й чекали.
Жахливі передчуття раптом опосіли нещасну. Страх, породжений нечистим сумлінням, здійнявся з нутра і здушив їй горло. Анрієтта невимовно тішилась.
— Його викрадено, — лагідно призналась вона. — Нарешті. Ми обидві добре доклали рук до цього.
— Я — ні! — скрикнула Марія.
— Я теж ні. Заспокойтеся, — сказала Анрієтта. — Але й ученій куртизанці, а тим паче королеві, не годиться боятися своїх таємних думок.
Марія вже схилилась на бильце крісла, уткнувшись головою в руки. Все її тіло здригалося — спочатку сильно, потім легше, а врешті знерухоміло.
— Глядіть, не засніть тут, вам не можна, — умовляв хлоп'ячий голос поряд. — Пані, скоро вже година вашого урочистого вставання. Я прийду послужити вам, хоч я — прах зовні й усередині.
До себе королева йшла, спираючись на маркізу. Маркіза ж таки знайшла й пантофлю і взула ногу її величності.
Що тут діється?
До обов'язків головного розпорядника фінансів і начальника артилерії додалися ще й нові: закордонні зносини. Міністром закордонних справ лишався пан де Вільруа, а він не повинен був навіть знати, що Роні доручено наглядати за ним. Та це було необхідне, бо Вільруа — не те що зрадник, а просто прихильник союзу з Іспанією — не мав ніяких таємниць від мадрідського двору, та й від ерцгерцога в Брюсселі. Король і його Роні готувалися до війни, хоча й не думали про завоювання. Та й всесвітній державі тільки того й треба. Вона вже розпадається, в неї дедалі менше сил для війни, але мир їй ненависний. Вона поводиться так, як приречені, що наостанці хочуть іще грюкнути дверима. Розвиває гарячкову діяльність, жадібно прагне чужих земель, хоч у неї вже й своїх забагато. Наводнює чужі краї шпигунами, настирливо поширює свої догмати, що мають урятувати лад у інших народів; але той лад — учорашній, і він украй непристойним чином розвалюється в самих рятівників. Беззаконня й хибні ідеї, що панують у Німеччині, як можна передбачити, мають розбуятись до цілковитого звиродніння і загрожують усій Європі нескінченною війною.