Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
В його Луврі всі ненавиділи одне одного: королева, маркіза, обидва двоюрідні брати королеви і непристойно вродливий Кончіні. Але його дружина-карлиця, молочна сестра, навіть перевершувала інших. Усі вони разом розраховували на смерть короля, але це аж ніяк не спонукало їх зичити життя одне одному. Щоранку чекали, що пані де Верней знайдуть у ліжку зарізану. Королева нетямилася зі злості, що король виховує маркізиних виплодків разом з її, королевиними, дітьми, та й з нащадками чарівної Габрієлі: він хоче мати перед очима все своє потомство. Одного дня дофінові сказали, що в нього тепер буде новий братик: коханка його батька знов народила дитину. «То н-не м-мій брат», — відказав дофін — маленький заїка.
Дофін Луї боготворив Анрі й наслідував його в усьому, чого робити не слід: лив у юшку вино, одягався недбало. Він відчуває в батькові ту незвичайну силу, якої інші не хочуть визнавати, і його хвилює незрозумілий для них захват. «Король, мій батько». Луї вже також навчився ненавидіти — найдужче материних кавалерів, потім її саму — не весь час, звичайно, а хвилинами, між цілуванням її руки та ляпасом, що перепадав йому від тієї руки. «Пане чічісбею, — він десь підхопив це слівце, яким називали догідливих кавалерів, — пане чічісбею, краще не заходьте до королеви. Там король, мій батько». А коли красень силувано засміявся й дозволив собі погладити малого по голові, дофін наказав вартовому коло найближчих дверей налупцювати його. Зчинився гамір, і придворний насилу втік. Вінценосний батько й мати, ступивши на поріг, іще побачили в дверях його спину. Анрі потішила невдача блискучого Кончіні.
Марія Медічі вважала, що всі почуття треба неодмінно приховувати — а надто добрі. Дофінові Луї зразу ж перепало від неї, хоч він скоріше заслужив материну похвалу. Кончіні вже був їй ненависний, бо вона зрозуміла нарешті, що, користуючись його вродою, молочна сестра крутить нею, як тільки хоче; але перед самою молочною сестрою вона почувала забобонний страх. Леонора Галігай жила на одному з горішніх поверхів, самотня й неприступна, хоч у палаці шепотілись, ніби ночами вона тиняється по ньому, як привид. Вона день і ніч думала про гроші, складала їх і пересилала додому — на той випадок, коли доведеться втекти. А для того, щоб платити їй, існували, звичайно, вороги короля — та розпливчаста спілка, що за браком точнішої назви звалась «Іспанія». Якби не її підкуплена молочна сестра, Марія навряд чи стала б співучасницею певних авантюр. Вона б не слухалась Кончіні, якби його підсилала не її Леонора — тільки до краю ліжка, не далі. Навпаки, в чоловікових обіймах вона забула б чужі накази, агенткою всесвітньої держави в змові проти нього вона лишалась би недовго, бо він давав їй гарних дітей, а хотів віддати ще більше — своє серце.
Ненависть росте на очах у всіх. Нагорі живе божевільна, що ховається там від лихого ока. А внизу лежать поряд жінка без душі, з нечистим сумлінням, і чоловік, якому вона могла б стати коханою. Він звірився з цим своєму Роні:
— Вона мати мого дофіна і, якби не була моєю королевою, тільки їй малося бути моєю коханою.
Та цього не могло статись — через нечисте сумління й через ту ненависть, що вже наросла. Марія не давала чоловікові заснути, докучала йому своїм ненависним чічісбеєм, пихатим красунчиком, що вже розгладнув і відростив собі просто жіночі груди, не кажучи вже про те, скільки грошей коштував.
— Мені теж, — озвавсь Анрі.
— Викинь його геть, — попросила Марія, в душі тремтячи зі страху, що він справді це зробить. А тоді її жахлива молочна сестра виказала б її перед духівником або начаклувала б їй якусь хворобу. Отруїти було нелегко, бо кожну страву, перше ніж її споживуть величності, куштували прилюдно троє куштувальників. Проте королева не часто їла разом з королем: вони здебільшого були пересварені, і тоді Марія, звичайно, твердила, що вона в небезпеці. Отрута? З рук цього короля? Всі тільки головами хитали. Ніхто не може зрозуміти, яку гіркоту вливає в нас нечисте сумління, як та гіркота здіймається з нутра й душить нас. Ночами перед нею проходять тіні вбивць її чоловіка, вони не знайомі їй, але й незнайомими їх не назвеш. Коли вона скрикує крізь сон, він аж схоплюється.
Нерідко він і жалів її за той страх, яким молочна сестра весь час тримала її під своєю владою, — хоч йому самому та влада була до певної міри вигідна: вона перешкоджала впливові кузенів Орсіні. Врешті-решт ні Вірджініо, ні Паоло вже не важились самі, без офіційного супроводу, заходити до королевиної кімнати: тоді за їхнє житія ніхто б не дав і шеляга. Вони були відставними коханцями й не жили, а ниділи при дворі, хоч яких грізних удавали з себе. Всі знали: вони бояться пана Кончіні, цього каплуна, що не ходив до жінок, а тільки торгував ними. На королеву він мав купців-політиків, що збагачували його і його карлицю. З інших дам він отримував процент за те, що приводив до них короля. Сам король не був скорий на плату.