Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
«Рада комісарів» і Директорія — продовження
Отже, у вівторок, 17 грудня Коллард «передав Раді комісарів привітання від Директорії й ознайомив в загальних рисах з діяльністю її» — хоча ще за два дні перед тим, як запевняв Чехівський, Рада «посилала» їй «постійні інформації» та отримувала від неї у відповідь «інструкції». Важливо також запам’ятати, що Коллард «передав своє уповноваження від Директорії, як викон. обов’язки міністра шляхів Директорії» і на цій підставі був включений «без голосування до складу Ради комісарів».
Запам’ятавши це, формулюємо гіпотезу: станом на 17 грудня «уряд» якщо не всієї, то принаймні частини Директорії вже існував — бодай на папері.
«Державна нарада» неіснуючої держави
Підтвердження цієї гіпотези давно відомі. 12—14 грудня «реабілітатори національного українського руху» зібралися у Вінниці на засідання, яке згодом було гордо іменовано «Державною нарадою». І це при тому, підкреслимо вкотре, що ніякої держави, бодай формально, ще не існувало — її похапцем проголосили лише наприкінці січня.
Головне питання порядку денного — визначення форми майбутнього державного устрою нової післягетьманської, націонал-соціалістичної України. Розглядалися три варіанти:
— парламентська республіка та скликання Установчих Зборів («за» — Петлюра, Андрієвський, більшість УСДРП, УПСФ, УХДП, УТП, «Поалей-Ціон»),
— радянська влада на засадах «трудового принципу» («за» — Винниченко, Макаренко, Швець, центральна течія УПСР, «Селоспілка»),
— радянська влада у формі диктатури пролетаріату («за» — «незалежна» фракція УСДРП та ліва / «боротьбисти» / УПСР).
Результат палких дискусій: «процес державотворення в УНР спрямувати по компромісному “третьому шляху”: в основі його було прагнення побудувати державу радянського зразка з використанням деяких рис, притаманних західним демократіям». Ці принципи і були зафіксовані в Декларації 24 грудня[428].
Загадка «Державної наради»
Але є в цій історії одне «але». Детальні життєписи Скоропадського та Петлюри дозволяють зробити висновок: 12—14 грудня Головного отамана у Вінниці не було, про ухвалені там рішення він дізнався пізніше. Аргументи такі.
По-перше, в ніч проти 14 грудня розпочався загальний штурм Києва військами, які були підпорядковано Петлюрі як Головному отаманові. Отже, маловірогідно, що в день загального наступу «головнокомандувач» перебував за 260 кілометрів від своїх військ. По-друге, 14 грудня в Києві відбулася таємна зустріч Скоропадського з невідомими до сьогодні учасниками «помірних українських і земських діячів з метою вмовити гетьмана припинити кровопролиття в Києві».
«Найпомірнішим» українським земським діячем був, як відомо, сам Симон Васильович. Тональність розмови — це повторення його декларації, яка побачила світ наступного дня. На цій зустрічі гетьман нібито передав залишки державної скарбниці — в обмін на гарантії безперешкодного виїзду з України для себе та своєї родини. «Залишки державної скарбниці» — це декілька мільярдів карбованців...[429] Те, що такий обмін справді відбувся, підтверджує той факт, що Скоропадський був оголошений поза законом лише 17 грудня. Відбулося це в абсолютно дикунський спосіб. Директорія — нелегітимна інституція, яка діяла поза межами права як такого, але перебрала на себе права судової влади! Гетьман був оголошений злочинцем поза нехай формальним, але все ж таки судовим процесом: «На засіданні 17 грудня 1918 року Директорія Української Народної Республіки (УНР проголосили лише в січні наступного, 1919 р. — Д. Я.), розглянувши справу про зраду бувшого гетьмана Павла Скоропадського Українській Народній Республіці та про його злочинство відносно Українського Народу і приймаючи на увагу, що відносно виновности Скоропадського як у державній зраді Українській Народній Республіці (якої не існувало навіть на папері. — Д. Я.), так і в злочинствах щодо Українського Народу немає сумніву, постановила: бувшого гетьмана Павла Скоропадського за вищезгадану зраду і злочинства об’явити поза охороною закону, а його майно — рухоме й нерухоме, яке є на території Української Народної Республіки, сконфіскувати. Підписи»[430].