Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Таємна історія Київського Тимчасового ревкому — продовження
Документи малюють несподівану картину. Цих документів аж сім, вони датуються 15—23 грудня 1918 р. і мають назву «Журнали засідань “Ради комісарів”». Вже з першого протоколу дізнаємося декілька важливих речей.
Перша. Участь у засіданні взяли 20 осіб, у т. ч. 11 есдеків, 4 соціалісти-федералісти, по 1 представникові УДХП, УРДП, УНРП, УПСС та ще один добродій, про якого невідомо нічого, крім прізвища. Двоє з 20 ідентифіковані в документі як члени отого Київського Тимчасового революційного комітету:
Прізвище — р. н. — посада — партійність
Чехівський В. М. — 1876 — голова «Ради комісарів» — УСДРП
Бобир-Бухановський Л. Н. — ? — комісар міністерства — ?
Галаган М. М. — 1882 — комісар міністерства — УСДРП
Донцов Д. І. — 1883 — комісар міністерства — УДХП
Ковальський М. М. — ? — комісар міністерства — УСДРП
Корчинський М. А. — 1885 — комісар при Держканцелярії — УПСФ
Левитський М. Г. — 1880 — комісар міністерства — УСДРП
Лотоцький О. Г. — 1870 — комісар міністерства — УРДП
Мазуренко В. П. — 1877 — комісар міністерства — УСДРП
Мартос Б. М. — 1879 — комісар міністерства — УСДРП
Матюшенко Б. П. — 1883 — комісар міністерства — УСДРП
Михайлів Л. Д. — 1884 — комісар міністерства — УСДРП
Пісоцький А. А. — 1882 — комісар міністерства — УСДРП
Пилипчук П. К. — 1890 — комісар міністерства — УНРП
Симонів Д. Л. — ? — комісар міністерства — УПСС
Фещенко-Чопівський І. А. — 1884 — комісар міністерства — УПСФ
Холодний П. І. — 1876 — комісар міністерства — УПСФ
Шелухін С. П. — 1864 — комісар міністерства — УПСФ
Висоцький З. Т. — ? — член рев. комітету — УСДРП
Порш М. В. — 1879 — член рев. комітету — УСДРП
У другому за порядком протоколі, датованому 16 грудня, вказано імена ще трьох «ревкомівців». Це голова комітету Чехівський, а також Антін Драгомирецький та якийсь Прокопенко. Придивімось до них уважніше:
— Висоцький Зиновій, роки народження і смерті невідомі. Член УСДРП, належав до «винниченківської» течії в партії, член УЦР та МР, згодом — член Закордонної групи УКП, повернувся до УСРР, був репресований НКВС.
— Драгомирецький Антін, 1887 р. н., член УСДРП, член Селоспілки, член УЦР, МР, один із засновників УСДРП «незалежної», з січня 1920 р. — голова Української комуністичної партії, член КП(б)У, член ВУЦВК, розстріляний 1938 р.
— Порш Микола (1879—1944), один із лідерів УСДРП, член УЦР та МР, голова Всеукраїнської ради робітничих та солдатських депутатів, генеральний секретар праці та військових справ за часів «першої» УНР, у 1919—1920 рр. посол УНР в Німеччині. Помер на еміграції.
— Прокопенко, на прізвище якого натрапляємо тільки один раз і тільки в згаданому протоколі. Що він таке, де жив, як жив до 16 грудня 1918 р. і після цієї дати — усе оповите непроглядним туманом.
Закономірність проглядається тут така: четверо з п’яти членів ревкому — українські соціал-демократи, причому щирої пробільшовицької орієнтації. Троє з них були цілком, треба сказати, заслужено віддячені за це чекістською кулею в потилицю; один щасливо помер своєю смертю на еміграції. Жоден з них, наскільки нам відомо, ніяких свідчень про свою звитяжну діяльність у складі ревкому не залишив. Жодного натяку на це не залишив і Винниченко...
Гіпотеза автора
Київський революційний комітет, якщо він реально й існував, був утворений за допомогою та/або прямою вказівкою з Москви. Прямих доказів, встановлених у судовому порядку, ясна річ, немає. Але деякі міркування на користь такої гіпотези сформулювати випадає.
Пригадаймо: більшовицька дипломатична місія, яка від літа 1918 р. провадила в Києві безкінечні переговори з гетьманським урядом про укладення мирової угоди, безперешкодно займалася підривною діяльністю. На користь такої гіпотези свідчить те, що така практика була добре розроблена більшовиками і з різним успіхом використовувалася ними від грудня 1917-го аж до 2014 р., коли за допомогою подібного «ревкому» були окуповані український Крим та деякі райони Донецької та Луганської областей.
Має право на життя й інша версія: «ревком» «утворили» з метою залучення більшовицьких коштів для оплати поточних як особистих, так і, власне, партійних потреб київських есдеків, насамперед самого Володимира Кириловича Винниченка. Більшовики грошей на потреби світової революції не шкодували: «червоні дипломати» Раковський та Мануїльський роздавали їх у Києві сотнями тисяч.