Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Якщо зовсім просто: Директорія зробила виразний, невідворотний крок у напрямку інтеграції з московським більшовицьким режимом. На нашу думку, саме це і було головною політичною метою ляльководів антигетьманського повстання.
Це ясно підтверджують, наприклад, висновки о. д-ра Ізидора Нагаєвського.
Зокрема такий: «Протигетьманське повстання спричинило вибух громадянської війни, під час якої дві українські дивізії покинули північну границю і тим прискорили наїзд 75-тисячної більшовицької армії на Україну»[416]. Арнольд Марголін, свідок подій на Київщині, поділився таким враженням: «Назрівало розкладання, анархія, починались самочинні дії, влада вислизала з рук тих, хто стояв на чолі, хто був натхненниками та керівниками повстання»[417].
Нічого дивного в цьому не було. Адже «Універсал з Білої Церкви розв’язав руки всім авантюрникам, агентурам, політикам, аматорам революції, анархії, охотникам чужого добра. В цьому і полягає природа повстання, де кожний може, не питаючи дозволу, не підлягаючи нікому, брати зброю і йти воювати проти кого хоче і за що хоче; встановлювати свою владу в залежності від своєї сили і спроможности»[418].
Ще одна, вже сучасна аполітична, правова оцінка є однозначною: «суворі формулювання» Універсалу Петлюри «відкривали шлях беззаконню й сваволі»[419].
Висновок автора
Диктатором націонал-соціалістичної Української Народної Республіки став підданий «двоєдиної» Австро-Угорської імперії, який 1915 р. зі зброєю в руках обстоював її державні інтереси у війні з Росією, частиною території якої була «Україна».
Для встановлення такої диктатури фактично вистачило невеликої і не дуже добре вишколеної та озброєної військової формації. А також невеличкого клаптика паперу з надрукованим великими літерами словом «Декларація».
Більшість організаторів пробільшовицького антигетьманського повстання, більшість членів Директорії мали на меті не розбудову нової демократичної національної держави, а створення промосковського, пробільшовицького політичного режиму. Інструменти боротьби за владу — заколот, збройний переворот, безсудні розстріли, безмежна соціальна демагогія (в сучасній нам Україні це називають «популізмом»), заперечення права як такого... Ціна, яку неодмінно треба було заплатити за роздмухування громадянської війни, як завжди, не мала значення.
Частина V
Перші дні «беззаконня» й «сваволі»
Упродовж перших днів повстання до Директорії приєдналися Запорізька дивізія, Чорноморський кіш, а також прибула з Австро-Угорщини Сірожупанна дивізія, два кадровані корпуси, розташовані в Одесі й Вінниці. Згодом на бік заколотників перейшли Сердюцька дивізія та Лубенський кінний сердюцький полк[420]. Райдужну картину псували, як завжди, життєві реалії.
Для проведення в життя проголошеної загальної мобілізації Директорія не мала необхідного адміністративного апарату. Не було також «достатньої кількості старшин і підстаршин, озброєння та обмундирування <...> і коли в перших днях оголошення мобілізації почали напливати маси народу, їх не могла опанувати жодна з частин».
Державний, правовий колапс мав першим невідворотним наслідком «небувалий рівень жорстокості» — під час цієї першої, з нашого погляду, україно-української війни «ніхто нікого» в полон не брав[421].
Натомість факти, насамперед — ріки української, російської, польської, єврейської, татарської тощо крові, які потекли в країні, мало цікавили натхненників цієї різанини. З Леніним та його поплічниками все і давно зрозуміло. А от українці...
З одного боку, ними керував страх — його ясно сформулював Винниченко, який «цілком припускав і навіть майже певен був, що нас розіб’ють, розженуть, розтрощать». Але розпочату бійню виправдовувало, з його точки зору, те, що«цим виступом ми реабілітуємо ідею національного українського руху серед нашого народу, де політики Ц. Ради, німці й гетьманщина так запаскудили її, так спровокували й огидили, що маси без ворожости не можуть чути слова “Україна”»[422].