Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Декларація запроваджувала дикунський сегрегаційний принцип (до нього не додумалися навіть Ленін із Троцьким!) належності влади «лише класам працюючим — робітництву та селянству». Всі інші соціальні класи та групи населення основних громадянських прав, тобто «права голосу в порядкуванні державою», позбавлялися.

Декларація також запевняла: Директорія «всі зусилля свої <...> направить на таку організацію народного господарства, яке відповідало би сучасному переходовому моменті, коли нищиться старий капіталістичний світ і на його руїнах сходять паростки нового всесвітнього ладу».

При цьому Декларація соромливо ігнорувала відповідь на просте питання — як можна «впорядкувати» економіку за умов скасування приватної власності на засоби виробництва, насамперед на землю, і де знайти фахівців, здатних вирішити таке завдання? Проте документ містив цілком конкретний захід, спрямований на вирішення цього величного завдання. Це — безпощадне винищення, «не зупиняючись перед карами військового часу <...>, всіх форм спекуляції». У кращих більшовицьких традиціях обіцялося і запровадження «надзвичайок» — «комісій боротьби з спекуляцією», тобто насамперед комісій по боротьбі з тим самим селянством. Обіцялося «дбати про забезпечення трудящих» предметами першої необхідності та продуктами споживання, насамперед «шкурами» (чиїми — не уточнювалося. — Д. Я.).

«В сфері міжнародних відносин, — запевняв документ, — Директорія стоїть на ґрунті цілковитого нейтралітету», у сфері відносин міжнаціональних — за «дружнє поєднання», але тільки «трудової демократії, всіх націй, що заселяють українську землю». Всім іншим люб’язно пропонувалося «признати свою шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і на раз на все примиритись з тим, що право рішати долю більшості народу повинно належати тій самій більшості, себто класам трудовим».