Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Інша політична місія, яку об’єктивно виконував ревком по захопленні Києва Коновальцем, — створював ілюзію, що саме він, а не січовики є владою в місті. Але тривало це недовго — 17 грудня Чехівський поінформував колег «про розмови з командуванням Осадного корпусу й Національним союзом про відношення до революційного комітету та про визнання цього комітету скінчившим свої справи, позаяк з переходом військової влади до представника Директорії — командира Осадного корпусу, а політичної та цивільної влади до визнаного існуючого складу Ради комісарів — надалі участь революційного комітету в постанові влади припиняється»[427].
Тимчасовий ревком і «Рада комісарів»
Але від гіпотез повернімося до фактів. На першому задокументованому засіданні ревкому, яке зібрали за півтори, а то й дві доби після захоплення міста, Чехівський поінформував присутніх: «Революційний комітет з часу повстання був весь час в контакті з Директорією, посилав їй постійно інформації про стан справ у Києві та отримував од Директорії інструкції. Серед вказівок Директорії мається й така, аби Революційний комітет вжив відповідні після знищення гетьманської влади заходи до менту приходу Директорії: охоронити державне майно, сприяти нормальному ходові життя у столиці. Керуючись цією директивою Директорії, — вів далі голова ревкому, — Революційний комітет визнав відповідним наставити по всіх міністерствах комісарів, які провадили би біжучу роботу та оберігали інтереси держави».
Яку практичну роботу могли провадити по міністерствах професійно ні до чого не здатні малописьменні добродії — це також тема окремого дослідження. Важливо тут інше: ніякої «держави», інтереси якої на той момент треба було «оберігати», навіть формально вже/ще не існувало. Українську Державу Директорія «скасувала», а свою, рідну, Українську Народну Республіку, здогадалася проголосити лише наприкінці січня.
Поза тим, наявність нехай віртуального ревкому «посилювала» позицію Винниченка всередині Директорії, насамперед супроти Петлюри, за спиною якого ясно проглядалися багнети «січовиків». «Наявність» ревкому дозволяла говорити про наявність якихось його комісарів, делегованих до міністерств з метою «провадити» та «оберігати». Наявність ритуально-віртуальних комісарів дозволяла говорити про наявність їх «Ради», яка «провадила» та «оберігала». Наявність Ради комісарів, для тих, хто міг би поставити факт її існування під сумнів, підтверджували протоколи засідань. Питання на цих засіданнях розглядалися найрізноманітніші, але як реально можна було виконати ухвали, враховуючи параліч усіх державних структур та міської думи, — таємниця за сімома замками. Можливо, вона буде роз’яснена в майбутньому, під час наступних грецьких календ.
В умовах хаосу, який запанував у Києві з відходом німців, саме есдеківський «ревком» був єдиною «інстанцією», яка могла хвалитися тим, що «втримала» ситуацію в столиці під контролем до приходу в місто республіканських військ, тобто тих самих січовиків.
«Рада комісарів» і Директорія
Офіційно відносини між двома інституціями було встановлено аж 17 грудня. Згідно з офіційним протокольним записом, це сталося в Києві, куди на засідання Ради комісарів прибув із Вінниці 42-річний Юрій Коллард.
Хто такий Юрій Коллард?
Полтавчанин за місцем народження, інженер-технолог за освітою, залізничник за родом занять, Коллард був земляком Петлюри, що разом з Андрієвським, Дмитром Антоновичем та іншими він бувспівзасновником Революційної Української партії, ідеологом якої був Микола Міхновський. Після розколу РУП на «есдеківську» та «самостійницьку» течії, Коллард, правдоподібно, відійшов від активної політичної діяльності. У 1907—1912 рр. він працював на будівництві Транссибірської залізниці, у 1912—1915 рр. — інженером на Кавказькій, а згодом — і на Мурманській залізниці. З падінням романовського режиму Коллард очолив управління залізниць на Поліссі, вступив до Української партії самостійників-соціалістів, а за часів Української Держави обійняв якусь керівну посаду в Міністерстві шляхів сполучення.
Партійна приналежність визначила і політичну орієнтацію Юрія Колларда. Всередині антигетьманського табору він належав до групи Петлюри—Коновальця—Андрієвського, яка жорстко опонувала групі Винниченка—Чехівського, які мріяли про встановлення в Україні прокомуністичного, промосковського режиму. В листопаді-грудні вожді першої групи перебували в Білій Церкві, за місцем дислокації Осадного корпусу; вожді другої перебралися до Вінниці — від гріха подалі. У випадку теоретично можливої поразки це відкривало можливість евакуюватися на територію Галичини, а за найнесприятливішого розвитку подій — ще далі.